Купало – Літнє Сонцестояння, Вершина Літа!

Купало – Літнє Сонцестояння, Вершина Літа!

Купало – Дух літнього Сонця, і йому приурочене однойменне друге свято
Сонячного Ладового Кола в пору високого Літнього Сонцестояння й Сонцевороту.
Сонцестояння починається 21 (у високосний рік – 20) червня й триває три дні.

В пору Літнього Сонцестояння в Північній півкулі Сонце – в зеніті, тому день – найдовший (17 годин 33 хвилини), а ніч – найкоротша (6 годин 30 хвилин). У зеніті Сонце найвище здіймається над Землею й дає найбільше тепла і світла – виявляє свою найвищу життєсійну силу для земного життя.

В пору Літнього Сонцестояння Сонце в Північній півкулі підіймається на Небі найвище, бо Північний полюс Землі найдужче нахилений з земною віссю до Сонця. Літнє Сонцестояння знаменує початок астрономічного Літа в Північній півкулі й Вершину циклового Літа. А в Південній півкулі навпаки – Сонце опускається на Небі найнижче, бо Південний полюс найдужче відхилений з земною віссю від Сонця. У Південній півкулі починається астрономічна Зима.

Сонцеворот знаменує найвище піднесення й початок опускання Сонця в його видимому рухові по Великому Колу Небесної сфери. Хоч після Сонцестояння-Сонцевороту дні коротшають, а ночі довшають, та Літо ще сповнюється теплом, що й засвідчує народне спостереження: «Сонце повертає на зиму, а літо – на спеку».

Купало знаменує в Ладовому колі Вершину Літа й буяння життя. Літнє Сонцестояння й Сонцеворот – пора галактичних змін на Землі: змінюється енергетична вісь обертання Землі довкола Сонця, оскільки змінюється обертання Сонячної системи відносно центру нашої Галактики – Чумацького Шляху.

Як Чумацький Шлях уладовується у Світовій Всеєдності, так і Земля уладовується в Сонячній системі й Земна Природа енергетично вивершується, оновлюється в безупинному обігові Землі довкола Сонця.

В українському природно-ясновідному світогляді Сонце є виявом світлої сили Рода – Всеєдиного, самооновлюваного, безвічного джерела Життя й духовної енергії, а Сонячне, Ладове Коло є виявом Світового Ладу – Всеєдиного, вселадуючого принципу Життя.

Чотири сезонні положення Сонця в його видимому рухові по Великому Колу Небесної сфери в процесі реального обігу Землі довкола Сонця визначають у Ладовому Колі чотири великі природні святково-трудові пори в житті хліборобів та встановлюють найточніший астрономічний календар – Сонячний колодар (Сонця-Кола дар).

Чотирма визначальними віхами святково-трудового Сонячного колодаря є сезонні яви Сонця: весняний Ярило (свято Велик-День), літній Купало (однойменне свято), осінній Сіменник-Літопровідець (свято Свічки), зимовий Коляда (однойменне свято).

Оскільки в агрокультурі основною, життєродною порою є Літо, традиційно українці називають повний колообіг Землі навколо Сонця – Літо, а не рік. І відлік днів Новоліття традиційно починається в нас із весняного Рівнодення – з Велико-Дня. А вершиною Літа є Літнє Сонцестояння. Віддавна українці відлік часу в Природі й людському Світі ведуть за літами, починаючи з весен, звідси – однолітки й ровесники.

Ярило як ярий дух Весняного Сонця знаменує наростання його життєзароджуючої снаги й пробудження Природи навесні, відродження земного Білого Світу й початок Нового хліборобського літа – Новоліття. А Купало як дух Літнього Сонця знаменує зрілість життєзароджуючої снаги Сонця й життєродної сили Землі.

Проміжне свято між Велико-Днем і Купалом – Зелена Неділя. В сьому неділю після Велико-Дня, другим весняним святом – Зеленою Неділею наші предки вшановували життєродну силу Землі – яву оновленої Природи в буянні зела. Споконвіку Зелена Неділя – свято Матері Землі. «Мати Земля була споконвіку священною в слов’ян. У Землі поєднані смерть і родючість. Вона найближча проповідниця й живильниця людині й її покровителька. Слов’яни виховані на хдіборобстві; з прийняттям християнської віри святі церкви замість язичницьких духів стають покровителями хліборобських занять…» (М. Гоголь). Християнська церква підмінила природне свято Зелену Неділю своєю догматичною Трійцею, яку відзначає в п’ятдесятий день після Паски. Церковний догмат Трійці визнає існування єдиного Бога в трьох іпостасях – Отця, Сина і Духа Святого, чим заперечує материнську земну первину в природному світогляді агрокультури.

В пору Літнього Сонцестояння Мати Земля – у найвищому розквіті. Купало знаменує вегетаційний період – пору найактивнішого розвитку Природи, буяння Життя.

На свято Купала вся рослинність нестримно росте – досягає свого апогею: розквітає, розмножується, і люди радіють життю. На Купала квіти й трави набувають найбільшої цілющої сили.

Купальський обряд знаменує радість буяння Природи, зрілість людського єства й супроводжується паруванням і пошлюбленням зрілої молоді. Духами-покровителями любові й парування, пошлюблення й родинного ладу, щастя є парні духи Лад і Лада.

Купальський обряд – священнодійство на честь ладування чоловічої й жіночої первин та космічно-земного шлюбу Сонця й Води. За ясновідним світоглядом народів агрокультури, саме від шлюбу Сонця й Води народився Білий Світ.

Сонце знаменує Космічний Першовогонь – життєзароджуючу вогняну стихію й чоловічий первінь Рода, а Вода-Дана знаменує Космічні Першоводи – життєродну водну стихію й жіночу первину Родиці-Природи. Поєднання чоловічого життєзароджуючого первеня Рода-Всеєдиного й жіночої життєродної первини Родиці-Природи породжує Життя.

Головним життєродним знаком свята Купала є Купайлиця – гілка Світородного дерева верби, яка символізує любов і шлюб та покровительку любові й шлюбу – Ладу. А таємничий цвіт папороті символізує пробудження в серцях пломеню кохання.

Купало – прадавнє найтаємничіше, найпоетичніше народне свято кохання й шлюбу. Пошлюблення парубка й дівчини освячує священний шлюб Сонця й Води.

Купальська ніч – найсприятливіший час для зачаття дітей. Діти від Купальського шлюбу народжуються на Великдень і мають особливу життєву долю.

Купало – величне космогонічно-природне свято. На цьому святі Сонця й Води відбувається єднання Людини й Природи. Звідси ритуально-гігієнічна суть свята – очищення Вогнем і Водою. Бо на Купала Сонце й Вода набувають великої очищувальної й живлющої сили. Купальський вогонь спалює все нечисте, зле, а вода дає живлющий заряд сили й міцності.

Віддавна в українців Купалові був присвячений четвертий день тижня – Купаль-день, очисний день, який перед Велико-Днем зветься Чистий четвер.

Віддавна в Україні перед святом Купала спалюють солом’яне опудало – Марену. Обрядове спалювання Марени символізує вмирання й відродження Природи, а також таким обрядом викликають дощ. У давнину обряд Марени справляли двічі на рік: на Велик-День спалюванням Марени проганяли Зиму – Мару (зимовий морок, ніч), а на Купало сонячно-вогняний дух Купальського вогнища спалював Мару-ніч та відлякував майбутню Зиму.

У західних слов’ян купальське обрядове багаття зветься соботка, звідси й назва свята Купала – Соботка. Обидві назви – Купала й Соботка – мають сонячну, вогняну етимологію й означають – скупчення (купа), зібрання (собор) людей довкола обрядового вогню-багаття. Звідси й значення слова собота-субота – со-бути, разом бути при Світлі, з духом Сонця-Світла в серцях. У Сілезії є священна гора західних слов’ян Собутка, де в давнину проводили купальські зібрання.

У Карпатах обряд купальського свята, під час якого палять на горах ватри, називається соботкою або собіткою. В карпатських піснях згадуються: Грім-Собота, Громова Собота – висока гора, тобто гора Собот – гора Сонця чи Грому-Перуна.

Грім-Перун у давньоукраїнській міфології – дух-громовержець, володар Неба, носій блискавки. А саму блискавку, зокрема кульову, наші предки називали Родя, означуючи цим найменням життєзароджуючу сутність і яву Рода. Знали, що енергія грозової блискавки очищає життєвий простір, і в ньому відбувається зародження, відродження життя.

День тижня собота-субота знаменує Сонце й Перуна і в давнину звалась Перун-день. Суботкою називали ще досвітки – гуляння неодруженої молоді довкола вогню.

З насадженням в Україні християнства соботу-суботу стали тлумачити як церковний термін суббота, що походить від давньогрецького σάββατον, що в свою чергу походить від давньоєврейського שבת (шаббат – шабаш, відпочинок, юдейський празниковий, сьомий день тижня).

Християнська церква в Україні підмінила прадавнє природне світоглядне свято Купала – Сонячного духа любові, родючості, радості християнським празником народження свого предтечі – Іоана Хрестителя (7 липня). Не змігши викорінити з народної пам’яті прадавню назву свята, стали вживати подвійну назву празника – Івана Купала й перенесли на 7 липня. Тож не плутайте прадавнє природне свято з штучним церковним празником.

Корінна хліборобська людність на теренах України відзначає Літнє Сонцестояння ще з доби неоліту, який почався в Україні близько VІІІ тисячоліть тому, що підтверджують обсерваторні курганні комплекси (VІ–ІV тис. до н. е). Завдяки обсерваторним комплексам хлібороби відстежували періодичні зміни в Сонячних циклах для планового ведення аграрного господарства. Відтоді бере початок і наше прадавнє літочислення за літами, вік якого за Трипільським колодарем налічує 7528 літ.

Свято Літнього Сонцестояння й Сонцевороту українці називають Купало, чехи – Kupadlo, болгари – Орадич, син духа світла Ора.

Духа Сонця в споріднених міфологіях агрокультурних народів уособлюють український Купало, давньоіндійський Крішна-Гопала, давньогрецький Аполлон – тотожні уособлення Сонця, Світла, молодості, захисники сонячних людей – сповідників світла.

Сонячні люди агрокультури своєю спорідненою працею на Землі, подібно до Сонця,  виробляють, випромінюють світлу енергію Життя, взаємообмінюються енергією світла між собою та з Природою й Космосом – підтримують  нескінченність Усеєдиного Життя.

Енергопродуктивне життя сонячних людей агрокультури кардинально відрізняється від паразитарного, грабіжницького існування морочних гомінідів. Сонячні люди невибагливі в їжі й побуті, бо їхнє життя засноване на постійній синергічній взаємодії, на енергообміні між Сонцем і Землею. Сонячні люди не накопичують багатства, як морочні гомініди – раби споживацтва, бо статки і все необхідне для свого саморозвитку люди агрокультури оновлюють у дбанні в кожному новому Сонячному циклі. Джерело їхньої життєвої енергії – у відновлюваному природному ресурсі й продуктивній праці на своїй землі. Основою агрокультури є всеосяжний взаємообмін життєвою енергією між Сонцем і Землею та синергічна взаємодія між людьми.

Синергізм людської співпраці примножує силу й породжує динамічне життєве середовище, в якому самозароджується, самоорганізовується й саморозвивається людське життя в розмаїтті культурних виявів. За принципом синергізму самозароджується, самоорганізовується й саморозвивається життя Всесвіту й Землі.

Взаємообмін світлою життєвою силою – основа Любові як взаємності, владованості в родині, в суспільстві, в Земному Світі й Всесвіті.

Купало – Дух літнього Сонця, Любові, родючості, радості. Сонце-Купало віншують Купальськими хоровими співами й танками:

Коло Купайла обметяно,
Ще й барвінком оплетяно,
Ще й васильочком обтикано,
Нас на Купайла викликано…
Пливи, вінок, за водою,
Пливе доля за тобою;
Пливи, вінок, к бережечку,
Ік рокитяному кущечку…
Ми Купайла іскупали
Та на те літо сховали…

Дівочий Купальський вінок знаменує вершинність літнього Сонця-Купала та вивершення біологічно-духовної зрілості дівчини, готової до пошлюблення:

Чий же то віночок пливе по воді?
Ой Дана-Дана, поміж берегами по воді.

То моєй Яринки віночок пливе.
Ой Дана-Дана, у бистрій водиці віночок пливе.

Не потопай вінку, зелений барвінку.
Ой Дана-Дана, Купайло-Дана віночок пливе.

Купальський вінок є також знаком Рода-Батька й символом нескінченності життєродної снаги Природи-Матері й Дани-Води.

Обрядові Купальські співи й танки мають вегетаційний характер і сповнені високої енергетичності. В їх основі – енергетичний принцип безконечності Сонячного Кола, яке є виявом Родового Кола – Кола Всеєдності. Сонячне Коло – вияв циклічного оновлення земного життя в нескінченності Всеєдиного Життя.

Саме зі світлосповідних обрядових купальських хороводів-хороспівів, з ясновідної звичаєвості Сонячного Ладового Кола виник унікальний український традиційний хоровий спів з його природним ладовим інтонуванням. Хор – традиційна система співу славенів усепроймаючому, всеоживляючому духові Сонця – Хорсові.

У давньоукраїнській міфології Хорс з’являється до людей в усі чотири пори року на білому, сонячному коні й відповідно іменується: навесні – Ярило, влітку – Купало, восени – Сіморгл, узимку – Коляда. Хорс в усіх своїх явах – Дух життєсійного Сонця, Дух Ладу, й одним з його синонімів є Лад. Як писав Осип Юрій Федькович у праці «Колядки старовіцькі»: «Божеством наших праотець було світле Сонечко. Звали його Лад…». Безвічна сутність Хорса–Ладу–Сонця єднає в собі минуле, нинішнє й майбутнє, які виявляються в нескінченному колообігові Всеєдиного Життя.

Отже, поняття хор пов’язане з Хорсом і означає Лад або Сонячне Коло. Згодом первинну, архетипну сонячну сутність поняття хор втрачено, і його почали тлумачити лише як співати разом. Глибинний сонячно-духовний архетип хор простежується в астральних назвах різних народів аграрної культури: у єгиптян Хор або Гор – Дух Сонця або Крилате Сонце; в іранців Дух Сонця іменується  Хормузд, або Ормузд, а сонячний птах, який співом вістує схід Сонця й настання нового дня, зветься  хорус – півень; у вавилонян півень (кurkie) був символом Духа Сонця. Архетип хор є також основою поняття громада – гурт, колектив. Прадавнє слово громада складається з двох понять: хоро-горо – Сонце і мата–мада – так у матріархальному суспільстві називали людину. В болгарській мові досі живе архаїчне поняття хора – люди, громада. Отже, архетип хор – ознака людей Сонячної спільноти, уладованих Сонцем, які живуть у ладу між собою й Світом. У первісних хорах співаки розташовувалися за Сонцем – по колу, що підтверджують назви наших прадавніх обрядових хороспівів-хороводів – оркан, кругляк, коломийка.

Український хоровий спів пробуджує в людях відчуття волі, сприяє самоорганізованості, духовному саморозвиткові, єднає людей у збірну культурну цілісність – громаду, народ.

У Купальському обряді, як і в інших звичаєвих святах Ладового Кола, особливе значення має мак. Голівка маку є символом Матері роду, а в цілому мак символізує збірність родини, роду. Цвіт Купальського маку символізує Білий Світ, пишний розквіт і особисту волю дівчини. У давнину особливі Великодні й Купальські хороводи звалися Мак і мали обрядовий вегетаційний характер – знаменували зростання й розвиток.

Літнє Сонцестояння як вершинна пора зростання в Природі поділяє Літо навпіл. Від літнього Сонцестояння дні починають коротшати – Сонце повертає з Літа на Зиму. Це мить літнього Сонцевороту.

На славу літнього Сонцевороту випікають колоподібний обрядовий хліб-колач, який символізує безконечний Сонячний колообіг.

Вершинну силу Сонця-Купала та літній Сонцеворот символізує вогняне Купальське колесо, яке хлопці пускають з гори в річку, – так котиться Сонце по небозводу з небесної літньої вершини в осінню мокрінь.

Коли хороспіви стихають, люди запалюють од Купальського багаття свічки й пускають у віночках на воду – так ушановують світлу пам’ять предків.

Прадавня українська сонцесповідна аграрна культура й наші передвічні звичаєві свята Сонячного Ладового Кола передують релігійним культам і ґрунтуються на стабільних законах Космічного Ладу й Земної Природи, на самовладованості Світу, на незмінному космічно-природному циклі обертання Землі довкола Сонця й на їх життєродному енергообміні та на дотриманні вселюдського принципу моральної зрілості в триєдності істинного думання, справедливого діяння й правдивого висловлення як основи культурного саморозвитку людей і народів.

На основі моральної зрілості з природно-духовною орієнтацією розвинулася в агрокультурі морально-світоглядна система ясновідання – безпосереднього осягнення Істини як сутності, першооснови і всеосяжного принципу Життя та життєдіяльності згідно з істинним знанням.

Джерело сили природно-морального, ясновідного світогляду агрокультури – в Природі: «Природа відкриває всеєдиний корінь Роду людського й першооснову Життя» (Піфагор); «Природа є першопочаткова всьому причина й саморухома пружина» (Г. Сковорода).

Природні звичаєві свята Сонячного колодаря сповнені світлої, ясновідної суті й закорінені в духовному просвітленні, ясновіданні, тож їх справляють при світлі Сонця в радості взаємного частування.

У звичаях народів агрокультури немає жертвувань богам, бо в ясному Сонячному світогляді немає уявних богів, а люди взаємно частуються і взаємообмінюються плодами своєї праці за принципом енергообміну між Сонцем і Землею, між Родом і Природою. Люди агрокультури не жертвують живих істот, бо кожне життя священне – благословенне Родом і Природою, і з Родом і Природою єднається, взаємодіє все живе. Цей моральний принцип прадавніх аграрних звичаїв – вияв природно-суспільного синергізму й нагадування про взаємодію, взаємодопомогу як основу життя людей агрокультури в Природі й соціумі.

Світлом безвічної істини сповнені Піфагорові осяяння: «Не шукай на Небі інших богів, крім зірок. Добросерді хлібороби! за прикладом фінікійців не майте інших богів, крім своєї землі, яка живить вас»; «Народи! Старайтеся насамперед мати добрі звичаї, ніж закони: звичаї – найперші закони».

Природно-космічні звичаєві свята Сонячного, Ладового Кола поєднують своєю світлою сутністю минуле, нинішнє й майбутнє Безвічного Життя, чого немає в жодній штучній релігії. У сонячних святах являється ясність живої Істини – світла сила Всеєдиного Життя. Сонячне свято знаменує духовне просвітлення й розширення свідомості, відновлення життєвої енергії людини та її єднання з Родом і Природою. Сонячні свята – це широко відчинені двері з Землі до Неба, відкриті енергетичні канали зв’язку Земного світу з Космосом, це Шлях Просвітлення – Шлях Ладу.

Природні свята мають значення світла, святості й пов’язані з духовною практикою просвітлення, вони базуються на відповідності Сонячному Ладовому Колу, на дотриманні космічно-природних законів і вселюдського принципу моральності.  

Сонячне Ладове Коло – вияв циклічного оновлення Земного Життя в нескінченності Всеєдиного Життя.

Купало – свято буяння земного життя й духовного вивершення людини! 

Бажаю Вам, Вашій родині, всьому Вашому роду
молодої Купальської снаги – вершинного Сонячного світла в серцях,
здоров’я, радості й Ладу в усіх справедливих справах!

Щасливого Повноліття!

Сердечно Олександер

20 червня 2020 літа за Григоріанським календарем
                 7528 літа за Трипільським колодарем
               11020 літа за Мізинським колодарем