Про Оксану Свіжак – художницю
тонкої душевної організації
Видатний український мислитель Євген Сверстюк наголошував: «У наділених тонкою душевною організацією – художній смак вищий, ніж у багатьох художніх ремісників». Ця риса, як і працьовитість, природний хист до малювання, притаманна мисткині, про яку вестиму мову в тексті.
Оксана Свіжак низку років мешкає у Києві, а народилася в Луцьку – головному місті Волині. Змалечку бувала на селі – в дідуся й бабусі. З розповіді Оксани: «Дідусь мій займався фермерством, пригадую, як о 5-й ранку виїжджали в поле, де бачила схід Сонця. Ця містерія сильно вплинула на мене, значущість якої зрозуміла подорослішавши. Ми жили в місті, а там усе інакше. У моєму житті, в творчості теж, значима роль Сонця, воно зі мною з дитинства, на картинах теж…День починається з нього, ним же й завершується. Залюбки при нагоді спостерігаю, як великий, жовтогарячий диск не поспішаючи ховається за видноколо. Значна частка моїх робіт пленерна – пишу наживо. Мала стати живописцем, альтернативи не було…».
Сонце дарує Світло, промені проникають у єство людей, роблять їх кращими, добрішими, дарують здатність бачити Красу будь-де. Це одне із завдань малярства. Існує вчення про світло – фотизм, яким пронизані астральні релігії: мітраїзм, зороастризм, буддизм…
“Далекий вогник”
Важлива думка Платона, він застерігав: «Якщо мистецтво копіює явища Природи, які негативно впливають на мораль людей, таке мистецтво слід усувати з суспільного життя як небезпечне…». Він убачав у тому силу, що руйнує душу.
Світлоносність – вона ж і Краса. Як навчитися бачити її повсюдно, і чи можна цьому навчитися? Ось як розкриває суть Краси видатний український художник Іван Марчук: «Коли я вчився, краси ще не бачив. В училищі ми писали етюди, пейзажі, а я ходив один по лісах. Бувало, що цілий день проходжу… і нічого не намалюю. Шукав краси, але не бачив. Зараз вивези мене із закритими очима куди завгодно з міста, хоч на смітники, – я всюди побачу красу. І просто роззираючись навколо себе, намалюю кілька картин, просто візьму грудку землі – і зроблю з неї шедевр. Розуміння краси приходить саме. Без неї мистецтва я не уявляю. Є зараз багато антиестетичного, але у своїх роботах я дотримуюся тільки естетики. Хтось каже, що мої картини сумні, песимістичні… Немає такої категорії оцінки – песимістичний живопис. Треба говорити іншими словами. Якщо вам не подобається і ви не сприймаєте такий живопис, то й не дивіться. Краса є краса. Я її люблю. Щоб побачити красу – треба небагато, тому що краси навколо безліч. Ходіть і насолоджуйтеся» (Уривок інтерв’ю з І. Марчуком у журналі «Колесо життя»).
Оксана Свіжак володіє даром бачити Красу та, не менш важливо, вміє передати її на полотні. Любить кіномистецтво, передусім фільми: Олександра Довженка, Сергія Параджанова, Андрія Тарковського, Мікеланджело Антоніоні, Федеріко Фелліні, Франко Дзефереллі. Їй за певними критеріями близьке малярство: італійського живописця Джорджо Моранді (1890–1964); британського експресіоніста, ірландця за походженням Френсіса Бекона(1909–1992); британського митця, німецько-єврейського походження Люсьєна Фрейда (1922–2011); скульптора Джакомо Манцу (Манцоні, 1908–1991).
Звичайно, значний внесок у формування Оксани як художниці в роки навчання привнесли українські митці-педагоги. З навчителями їй щастило. Краще почути художницю: «Олег Животков (1933 р. н.) – художник одного покоління з Миколою Стороженком (1928–2015). Він навчив нас бачити… Мав вплив і на учнів, які не навчалися в його групі. Викладав рисунок, живопис і композицію в РСХШ імені Т. Г. Шевченка. Коли була студенткою НАОМА, потрапила у майстерню професора Василя Гуріна, він умів передати свою могутню життєву енергетику нам студентам, опісля його слів хотілося одразу братися за пензлі, фарби і творити…».
“Цвіте каштан”
Оксана – щира українська душа. Це помітно й у мовленні, а розмовляє красиво, повносило, мова її добірна. Малярство теж сповнене національними ознаками, навіть у кольорах… Дуже любить Київ. А хіба можна його не любити?! Український філософ, психолог Олексій Братко-Кутинський стверджує: «Саме святість Києва, тобто особлива близькість київських земель до високих космічних енергій, а не «вигідне місце на торговому шляху з варяг у греки», як дехто вважає, забезпечили йому роль центру формування українського етносу…». В Оксаниному доробку – доволі міських пейзажів столиці.
“В тіні Золотих Воріт”
Розповідь художниці: «Різні куточки старого Києва – то особлива тема для мене. Притягальну силу має місце неподалік од Золотих Воріт. Фонтани Термена, один з них знаходиться там. Створила ряд картин, вони присвячені місту в якому живу: «В тіні Золотих Воріт», «Цвіте каштан», «Рання весна в Києві», «Перший сніг», «Під покривалом білим». Ваблять подорожі, поїздка в кожну з країн збагачує можливістю передати полотну побачене. Відвідувала Китай, з’явилися картини: «Птахи, плоди, дерева», «Пора солодкого гранату». Була творча поїздка в Грузію у 2018 році. Моя робота «Вечірні вогні Батумі» знаходиться в Аджарському художньому музеї, що в місті Батумі. Вдалося побувати у Франції, Швейцарії, Польщі, Литві, скрізь писала картини. Створила серію робіт «Карантинний щоденник», яка буде представлена в галереї «Білий світ», де присутній образ мого чоловіка, там він і я… З роками починаєш розуміти наскільки безмежний мистецький простір, у ньому важко себе знайти. Я не знаю, що буду створювати завтра, але знаю як… Відчуття себе художником приходить з часом, розуміння своєї присутності у цьому просторі творчості теж…».
“Пора солодкого гранату”
“Вечірні вогні Батумі”
Любов… Оксана сповнена нею у процесі творіння, прикладає серце до письма, вміє подати буденне як високе. Шведський учений-природознавець Еммануїл Сведенборг зазначив: «Виконання роботи з любові до неї є ознакою ангельською, а робота тільки задля потреби в їжі та одягу – ознакою диявольською…» («Таємниці Небесні»). Це розуміння перегукується зі Сковородинською ідеєю «спорідненої праці».
Домінантними є ознаки імпресіоністичного стилю (неоімпресіонізм). На підставі вражень народжуються картини, адже «impression» – це враження… Наголошу ще раз: у картинах багато Світла, вони життєдайні.
Французький письменник Андре Моруа в романі «Прометей, або життя Бальзака» наголосив: «Природа пропонує елементи, а художник розташовує їх по-своєму…».
“Перший сніг”
Буває, приходять у гості непрохані думки: для чого пишуть митці нові й ще новіші картини, коли стільки вже написано за віки, тим паче, що не так уже й багато людей цікавляться малярством… Але, перемагає інше бачення, яке дає відсіч сумнівам і ваганням. Кожна картина, вірш, пісня, що наповнена позитивним змістом, світлоносністю, наповнює поле Планети чистими вібраціями. І це явище має велику цінність, яка не вимірюється ніякими грошима.
Ростислав Держипільський, художній керівник Івано-Франківського національного драматичного театру в інтерв’ю газеті «День» (№108–109, 2020) висловив проникливу думку про енергетичну взаємодію людини з мистецтвом: «… Я від самого початку й до сьогодні не мислю наш театр і місто як закриту ситуацію. А лише як відкриту, яка вбирає все найкраще і наділяє людей цією потужною творчою енергією… Театр у тому й унікальний, що він тут і тепер працює з живими енергіями і з обміном енергіями акторів та глядачів. І це його найголовніша здатність, його вершинна сутність».
У збереженні народу як такого, значну роль відіграють мантри. Сполучення слів, які при озвученні вголос створюють вібрацію не тільки в повітрі, а й у тонкому світі, впливають на оточуючих… Обмін енергетичний відбувається і між глядачем і твором мистецьким…
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог
Примітка.
У назві статті використано рядок з поезії Івана Нечитайла «Вічно молода Марія».
