«Політичні переслідування» завдовжки в десятиліття
Лемент, що триває довкола кримінальних справ проти попереднього президента Порошенка, яскраво висвітлив, у якому суспільстві, далекому від демократії, ми перебуваємо.
Прихильники екс-президента, влаштовуючи гучні акції на його підтримку, які дехто вже поспішає назвати новим «Майданом» чи його зародком, однозначно все називають політичним переслідуванням. Розберімося спокійно.
Перше. Кримінальне переслідування депутата парламенту, а саме ним є нині Порошенко, стало можливим завдяки тому, що нинішній парламент зняв законом так звану депутатську недоторканість. І як би хто не ставився до Ради нинішнього скликання, вона нарешті зробила те, про що лише балакали роками й десятиліттями. Бо до цього існувала лише громіздка процедура позбавлення депутата, підозрюваного у злочинах, цієї недоторканості самим парламентом. І можна на пальцях перелічити за багато років такі приклади.
Друге. Про те, що сам Порошенко і мітингуючі під судом 8 липня назвали «перемогою». Того дня Печерський суд Києва так і не обрав запобіжного заходу Порошенку. При тому, що прокурори просили для підслідного не взяття під варту, тобто в СІЗО, не цілодобовий чи хоч нічний домашній арешт, а всього лише «особисте зобов’язання»: обов’язок залишатися у населеному пункті мешкання, тобто у Києві. Через якісь мало зрозуміли юридичні хитросплетіння суд не обрав жодного з цих заходів. Але це й не є обов’язковим при слідстві. Просто підслідний може спокійно, без перешкод виїхати (втекти?) з місця проживання і навіть країни. І не треба подавати це як якусь «перемогу». Кримінальна справа відкрита. Слідство триває.
Третє. Цей ґвалт чиниться довкола всього лише одної з понад 20-ти (!) кримінальних справ, де фігурує Порошенко. Щоправда, ці справи з`являються, як гриби після дощу, і лопаються, як мильні бульки. Ось днями генеральний прокурор Венедиктова заявила, що щойно слідство закрило 4 справи проти Порошенка, бо не побачило там складу злочину. Натомість у ці ж дні відкрито ще кілька справ, «за заявами громадян», які надходять з різних куточків країни. Ось як просто, виявляється, у нас порушуються кримінальні справи, «за сигналами трудящих».
А тепер по суті справи, що таки ж має слухатися в суді. Про це мітингуючі, пікетуючі, галасуючі говорять найменше. Отже, що інкриміновано Порошенку?
Державне борю розслідувань, яке веде слідство, адже Порошенко має статус державного посадовця як депутат парламенту, і саме ДБР у таких випадках веде слідство, висунуло звинувачення ось у чому.
Порошенко, будучи президентом, переконав (змусив?) голову Служби зовнішньої розвідки Єгора Божка призначити своїм першим заступником Сергія Семочка – попри вже наявного першого заступника та відсутність штатної посади для ще одного. Злочином слідство називає не лише те, що Семочко, незаконно перебуваючи на посаді, отримав стільки-то коштів зарплати і різних доплат, чим нанесено збитки державі. Це «квіточки». Тяжкий злочин, за версією слідства, полягав у виданні «злочинного наказу», що нібито спричинив «тяжкі наслідки в умовах особливого періоду». Звинувачення йде аж за трьома статтями Кримінального кодексу: перевищення влади, виконання явно протиправного наказу та співучасть, тобто підбурювання. Санкція передбачена серйозна – до 10-ти років ув`язнення.
Хто такий Семочко? Народився 1972 року в Криму, в Ялті. Тривалий час працював у Службі безпеки України, дослужився до високих посад: у 2015–2017 роках – начальник Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ, у 2017–2018 роках – начальник Головного управління СБУ у місті Києві та Київській області. А 31 липня 2018 року і був отак призначений на посаду першого заступника СЗР України.
У 2018 році журналісти опублікували розслідування, що родичі Семочка володіють елітними будинками під Києвом загальною вартістю близько 8 млн доларів та паспортами Росії. За даними ЗМІ, його близькі постійно «курсують» між Києвом та окупованим Кримом. 3 жовтня 2018 року Національне антикорупційне бюро за матеріалами журналістського розслідування відкрило справу про незаконне збагачення стосовно Семочка. Згодом в СБУ повідомили, що розпочали кримінальне провадження за статтею «державна зрада».
Сам Семочко заявив, що не має стосунку до тих будинків під Києвом. Вони все ж виявилися зареєстрованими на його родичів. А щодо паспортів, Семочко просто попався на брехні: українська контррозвідка встановила, що дружина і дочка Семочка таки ж мають громадянство Росії.
Більш як через півроку після оприлюднення цього розслідування, 12 квітня 2019 року, Порошенко таки звільнив Семочка з посади. Але восени той подав позов у суд на це своє звільнення, вважаючи його незаконним, і цей судовий розгляд триває досі.
Ось така суть цієї кримінальної справи проти Порошенка. Цікаво, що ніхто не заперечує цієї суті, тобто цих фактів незаконності призначення.
Правда, про мотиви дій Порошенка теж говориться найменше: чому саме він так вчинив? Врешті, це мають встановити слідство і суд. Бо поки що прихильники Порошенка заявляють винятково про «політичні переслідування» екс-президента новою владою. А опоненти його натякають на «російський слід», оскільки мова саме про Семочка і його родину – громадян Росії. Це на противагу прихильникам Порошенка, які складають список «російських слідів», тобто тих, хто виринув, знову з`явився в політикумі при нинішній владі (Медведчук, Портнов і т.д.).
Ясність має внести слідство і суд. Чекаємо.
Але вже зараз суспільство може, має і давно мало б зробити інше: дати політичну, суспільну оцінку президентству Порошенка та й попередніх глав держави. Особливо у зв’язку двома величезними суспільними потрясіннями останніх десятиліть, двома революціями, Майданами. Особливо другим, Майданом на крові.
Це більш важливо, ніж примітивні мітинги, пікетування, галас про «політичні переслідування» і «російські сліди». Що рухає цими мітингуючими, серед яких, безумовно, величезна кількість порядних людей, патріотів? Останніх резонно обурюють прояви реваншу політичних сил, зметених Майданами.
Але паралельно з цим, цілком імовірне і ось що. Ці люди, врешті ми всі, підсвідомо відчуваємо: нам відома далеко не вся правда про ті дві революції, особливо про другий Майдан. Й існує підсвідомий страх, що нам таки колись відкриється ця правда, і вона буде багато в чому страшною. Бо існує давня цинічна формула, багаторазово підтверджена: «Революції задумують ідеалісти, здійснюють фанатики, а їх плодами користуються негідники». Як болісно відчувати себе в цій формулі, відчувати, що твої патріотичні поривання, твій ентузіазм у тих революціях спритно використали ляльководи, а ти був лише маріонеткою, яку смикали за ниточки. Адже коли мова заходить про третій Майдан (четвертий, п’ятий ?), це мимовільне визнання марності отих двох революцій, які завершилися грандіозним розчаруванням у суспільстві. З барикад яких прийшли до влади нечестивці.
А якщо другий Майдан, уже з кров`ю, яка ллється і по сьогодні, був таки потрібен, щоб змести антинародний режим, то як цей режим міг з`явитися в демократичній країні у центрі Європи? Режим, де вже не просто був «російський слід», а де громадяни Росії отримували керівні посади в СБУ і Збройних силах.
І це питання до нашої так званої політичної еліти, адже ті ж Ющенко, Порошенко, Тимошенко та інші наші політичні лідери були у високій політиці, на дуже високих посадах і перед Януковичем, і при ньому.
Ми живемо у страху, що відкриється правда про підґрунтя, «дно» тих Майданів. Правда про Крим і Донбас, про війну на нашій землі і втрачені державою території.
Політична оцінка – замість «політичних переслідувань»
Отже, суспільство має право і повинно оцінювати діяльність найвищих посадовців. А насамперед глав держави. І ця оцінка повинна бути зважена.
Простіше всього робити це так, як ось один з дописувачів у Фейсбуці. Він виставив довгий список вини Порошенка за час його президентства. Навіть дещо в скороченому вигляді цей список «діянь» виглядає сумно. Бо що ставиться у вину екс-президентові?
Дебальцево.
Іловайськ.
Крим.
Донбас.
Мінськ 1-2.
Мальдіви.
Липецьк.
Долар з 8 до 28.
Офшори.
Свинарчук.
Торгівля з Росією.
Фейкові реформи.
Старий закон про вибори.
Вбивці Небесної Сотні.
Ротердам+.
Бурштин.
Вибухи на складах.
Ахмєтов.
Кернес.
Відправка наших моряків на загибель – через Керченську протоку.
Медведчук.
Павло Шеремет.
«Ленінська Кузня».
Гонтарєва.
Зраджені переселенці.
Випиляний на Закарпатті ліс.
Комуналка.
Семочко.
Насіров.
Труханов.
Діамантові прокурори.
Тотальна корупція.
Продажні суди.
Невиконані обіцянки.
Мінус 10 мільйонів робочих рук.
87% населення за межею бідності.
Ось такий «трактат». Прихильники Порошенка можуть навзаєм навести список його добрих діянь, починаючи з Томоса і безвізу. Але при всій умовності отого наведеного списку «діянь» дещо – безумовне: насамперед, і це напряму пов’язане з Майданом, ганебне нерозслідування за 5 років злочинів проти Майдану, учасників революції, насамперед. вбивства Небесної Сотні.
Але й загалом щодо цих «діянь» можна довго й нудно сперечатися, що саме сталося «з вини» такого-то, а що просто «при ньому». І це вічне філософське питання – роль особи в історії. А ще – роль її свити, оточення, а ще загальніше – роль самого суспільства, громадян у тому, що з ними відбувається.
Свинарчукгейт
Так, за аналогією з відомим американським політичним скандалом Уотергейт, назвали грандіозний скандал з корупцією в оборонній промисловості. Скандал за прізвищем Олега Гладковського, торік – заступника секретаря Ради нацбезпеки і оборони, давнього бізнес-партнера Порошенка. Гладковського, який раніше мав прізвище Свинарчук. На початку минулого року агенція журналістських розслідувань Bigus-info оприлюднила цілий телесеріал про величезні афери з розкраданням оборонки і нашої армії. Їх провертали молоді аферисти на чолі з сином Гладковського Ігорем. А тато-Гладковський «кришував» ці оборудки.
Безумовно, це сильно вдарило по іміджу Порошенка якраз у розпал виборчої кампанії.
Тоді було порушено нові кримінальні справи. А тодішній генпрокурор, ставленик Порошенка Юрій Луценко навіть заявив, що вони вже років зо два розслідують ці афери.
І ось свіже повідомлення: суд зобов’язав керівника згаданої агенції Дениса Бігуса спростувати твердження про причетність Ігоря Гладковського до тих афер, бо ці твердження, мовляв, не є правдивими.
Це рішення суду агенція, звісно, оскаржить, про що вже заявив Бігус. Але дивує ось що. А на якій такій підставі суд ухвалив, що Гладковський-молодший «ні при чому»? Адже кримінальні справи, в яких фігурують обидва Гладковські, на стадії розслідування.
Дача в Конча-Заспі
Резонансна новина останніх днів – поселення президента Володимира Зеленського на державну дачу в пристоличному елітному селищі Конча-Заспа. Сподіваємося, Офіс президента, а ще краще – сам він пояснить, яка була в цьому потреба? Зеленський – людина не бідна, адже багато років займався шоу-бізнесом. А це справа прибуткова, досить подивитися на маєтки та інші статки зірок цього шоу-бізнесу. Президент продав свій маєток під Києвом і переселився з сім`єю сюди.
Це абсолютно не сходиться з його справедливим обуренням проживанням посадовців на державних дачах, яке він не раз висловлював у виборчу кампанію. Обурює і не зовсім зрозуміле тут ось що: а чому це ці посадовці мають тут мешкати за державний кошт? Може, ще й комунальні платежі за них платить держава? Пенсіонерка зі своєї пенсії у 2 тисячі гривень платить сама, а тут держава? А якщо й платять самі елітні мешканці цю комуналку? Все одно, утримання таких дач коштує державі, бюджету, народу немалі кошти. Щодо цієї дачі, то називається сума у 30 мільйонів гривень на місяць.
Але пікантність ситуації в тому, що це саме та дача, точніше великий маєток, де проживав Віктор Ющенко. Причому, аж 10 років, з 2004 по 2014 рік. Тобто, і всі 5 років свого президентства, і всі 4 при Януковичу і з його милості.
Залишається лише нагадати, що великий патріот Ющенко – лідер і переможець першого Майдану, Помаранчевої революції.
До речі, цікава двозначність, у певних випадках, нашої мови. «Переможець Майдану» можна трактувати – як переможець у битві на Майдані, в революції. А можна і доволі несподівано – як той, хто «переміг Майдан». Переміг «лохів» на Майдані.
Невже нам ще треба не один Майдан, раз ми ніяк не розберемося, що то були за два попередні Майдани?
Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо»
Чернігів
15.07.2020
