Українська експресивна культура у фокусі американського дослідника Вільяма Нолла
Онлайн-архів усної історії 1920—1930-х років та традиційної музики презентував “Центр дослідження усної історії і культури”. Це оцифровані записи наукових експедицій 1989—1994 років американського дослідника, етномузиколога Вільяма Нолла та тих, хто йому допомагав.
Проєктом “Великі трансформації” (оцифруванням, транскрибуванням інтерв’ю, атрибуцією, створенням сайту) керувала Лідія Лихач, директорка видавництва “Родовід”. Лідія брала участь в експедиціях Вільяма Нолла. 1999 року у “Родоводі” вийшла монографія Нолла “Трансформація громадянського суспільства. Усна історія української селянської культури 1920—1930-х років”, яка вже стала бібліографічною рідкістю, і тепер Лідія ініціювала створення відкритого онлайн-архіву з доступом до унікальних матеріалів експедицій початку 1990-х.
Під час них інтерв’юери записали розповіді відомого краєзнавця з Лебедина Бориса Ткаченка, гуцульських музикантів — Романа Кумлика, мольфара Михайла Нечая, Одосію Плитку, кобзарів Георгія Ткаченка, Миколу Будника, Михайла Хая, Тараса Компаніченка, Олеся Саніна — усього близько 500 інтерв’ю. А спогади селян про 1920—1930-ті — часи колективізації, яка змінила традиційну селянську культуру на радянську — безцінні.
“Про це подружжя — Вільяма Нолла і Лідії Лихач — ще писатимуть книги, про їхній внесок в українську культуру”, — сказала на презентації проєкту докторка історичних наук Марина Гримич, яка брала участь у розробці питальника для експедиції. А поки ми запитали Лідію Лихач про роботу над проєктом “Великі трансформації”.
Лідія Лихач. Фото: theukrainians.org
— Ви знайомі з цими матеріалами від початку, самі записували багато інтерв’ю, але в процесі роботи над систематизацією колекції завжди трапляються відкриття. У вас були?
— Архів, який зібрав Вільям Нолл, величезний. Набагато більший, ніж я собі думала. Деякі аудіозаписи зроблені на касетні магнітофони. Білл записував музику на свій професійний магнітофон (dat касети), а тоді додалися відео, потім з них робили копії. І все це потрібно було тепер знайти, оцифрувати і не потонути у ньому.
Інше відкриття: багато музикантів, особливо з Гуцульщини, виросли і стали відомими. Багато з них мають сторінки у Вікіпедії, що є чудово. Роман Кумлик створив Музей гуцульських інструментів, вони опинилися в центрі уваги дослідників, музикознавців, туристів. Деякі з музикантів представляють унікальну українську музичну спадщину у світі на професійних конгресах чи інших інтернаціональних сценах.
Музична мистецька спадщина набирає популярності серед молоді: сучасні вечірки з танцями й традиційними мелодіями. Майже як вишиванки. Це радує і нагадує мені кобзарський ренесанс. Вражає, що багато молодих пасіонарних музикантів доєдналися до ЗСУ.
— Ви працювали в експедиціях Нолла, як згадуєте тепер ту роботу?
— У 1990-х працювали із великим захопленням. Як і інші учасники експедицій, я ходила по селах із блокнотами. В той час була журналісткою, працювала в газеті, але захоплювалася фольклором і етнографією. Навіть спробувала вступити до аспірантури ІМФЕ. Білл Нолл привіз різні типи магнітофонів, професійний фотоапарат, який був тільки в нього, питальники із соціологічним ухилом. Зрозуміли, що важливі інтерв’ю добре записувати на камеру. Тобто, технічно й інтелектуально змінився формат.
Вільям Нолл і Трохим Гусаков (1900 р.н., село Гусакове Звенигородського району Черкаської області).Фото з експедиції 1993 рік. Фото надала Лідія Лихач
Крім того, це не було особистим захопленням кожного. Це була робота. Нолл отримував гранти й дослідники, залучені в команду, мали оплату. Пам’ятаю, що в проєкті усної історії одне інтерв’ю коштувало 20 доларів, і це були величезні кошти для українців на той час. Дехто міг їх заощадити і вкласти в будівництво кооперативної квартири і нарешті перевезти дітей із гуртожитка в своє житло.
Запам’яталося, що Нолл розділяв усі кошти і ніколи не економив для себе. Трохи як в церкві — чесно і чисто. Я все внутрішньо переживала, чи я б так змогла.
Експедиції, у яких записували інструментальну музику, тривали з 1989 до 1993 року. Я допомагала Біллу знайти музикантів через своїх знайомих на Черкащині, Волині, Західному Поділлі, а також брала участь у записах інтерв’ю, перекладала його мовні звороти на сільські, зрозумілі. Майже завжди у руках Нолла були магнітофон і фотоапарат. Багато допомагав відомий етномузиколог Михайло Хай і його коло.
Особливою була експедиція на Гуцульщину. Біллові допомагали відомі музикознавці Богдан Луканюк, Лариса Сабан, Михайло Мишанич, оператор Олег Пономаренко. Білл задумав разом із колегами зробити документальний фільм “Музичне життя Гуцульщини”. Для цього запросив професійного оператора Джима зі студії в Кембриджі, який приїхав до Києва якраз в день “путчу” 1991 року. Понад місяць він знімав гуцульських музикантів на входинах, весіллях, інтерв’ю з цимбалістами, трембітарями, скрипалями біля печі чи в полі. На жаль, фільм не вийшов, але зйомки збереглися, що також є безцінним. Відштовхнувшись від ідеї музичного фільму про Гуцульщину, Білл вирішив знімати на відео та документувати кобзарів та лірників.
Вільям Нолл та Микола Сокирко (1913 р.н., село Шевченкове, Черкаська області).Фото з експедиції. Фото надала Лідія Лихач
1992 року цілий липень тривала експедиція Лівобережною Україною в пошуках традиційних кобзарів, бандуристів, лірників, їхніх дітей чи учнів. Поїздку організували разом із Валентиною Борисенко та Світланою Стефанишиною з Інституту Рильського. Кобзарів та лірників Білл Нолл записував протягом 1991—1993 років і пізніше, коли траплялася нагода. Допомагали йому Михайло Хай, Олесь Санін, Микола Семинога та інші.
1993—1994 роки майже повністю присвятили проєкту усної історії про трансформації селянської культури 1920—1930 років під пресом колективізації й Голодомору. Десять дослідників “Центру усної історії та культури” записали понад 400 інтерв’ю зі старшими людьми, які ще застали ці часи, чи добре пам’ятали їх із розповідей родичів. Серед дослідників: Галина Корнієнко, Лариса Новікова, Валентина Борисенко, Владислав Паскаленко, Микола Корнієнко, архівіст Сергій Кривенко, Віра Зайченко, Антоніна Палагнюк, Лідія Лихач, Вільям Нолл.
— Через 30 років після експедицій, які були новими і дивними в Україні того часу, чи переоцінили ви роботу Вільяма Нолла?
— Я завжди бачила, що Нолл робить велику роботу для українського мистецького життя й науки. Навіть пам’ятаю свої думки 30-річної давності в першому офісі “Родоводу” на Ярославовім Валу. Після київської конференції Білл розповідав, як його “кусали” за “вестернізацію” кобзарів і лірників (власне, за цей соціологічний підхід, бо єдиноправильним був етнографічно-пафосний), і він дивувався. Кадебісти ходили і їздили слідом за ним, а він кайфував від своєї роботи, збирав матеріал, виступав з українською темою на музичних світових конгресах і конференціях інтернаціональних асоціацій, писав статті про українську музику до Європейської музичної енциклопедії. Він не робив подвигу, а просто був захоплений своєю професією, бо працював з унікальним, невідомим у світі матеріалом.
Мав нагоду додати своє слово про українську музичну культуру до світового контексту, бо такого ще ніхто не зробив. Бачив великі перспективи, бо міг, наприклад, доторкнутися до безцінних музичних фонозаписів Климента Квітки й Опанаса Сластьона, зробити проєкт із Бібліотекою Конгресу США з реставрації цих записів та перенесення на магнітофонні носії. Тепер ми перенесли їх на цифрові.
У 1990-х я радо допомагала Ноллові в його дослідженнях української культури. Тепер радо ініціювала цей проєкт архівної онлайн-платформи, щоб зберегти великі зусилля багатьох людей й представити безцінні моменти української інструментальної та вокальної музики, епічну традицію кобзарів і лірників, невдалу спробу комуністичного й російського режимів змінити українську традицію через колгоспи, нищення, Голодомор.
Але традиція творити свою музику, своє мистецтво живе. Україна живе і бореться попри всі напади зловісних ворогів. І переможе! Це як розповіді гуцульських музикантів: так, ми були заслані в Сибір в 1945 році, але повернулися, згадали музику і далі продовжуємо життя. Вони вже перемогли ворога тоді і ми переможемо тепер.
Ми сильні й через непереможний дух, що в нашій культурній спадщині. Потужний, енергетичний. Щаслива, що підпала під його силу ще 30 років тому, створивши журнал, а згодом видавництво “Родовід” — про тисячолітню історію культурної спадщини України та сучасне мистецтво.
Валентина Клименко,
мистецтвознавиця, артменеджерка
5 листопада 2024
Джерело:
https://localhistory.org.ua/texts/interviu/ukrayinska-ekspresivna-kultura-u-fokusi-amerikanskogo-doslidnika-viliama-nolla/?fbclid=IwY2xjawG1mblleHRuA2FlbQIxMAABHWqytJPGIO3V3Ju26wET0RStcIVQSUx0i4el_SQighNkrhDCWPYAnA3EOg_aem_DZ_YhVSu1CIGvhJ0CXZsRw
