Ключові цінності Лесі Українки – воля й правда
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) – одна з найсвітліших постатей в українській культурі, поетеса, прозаїк, драматург, перекладач, публіцист, літературний критик, фольклорист.
Народилася 25 лютого 1871 р. в м. Новоград-Волинський (нині Житомирщина) у дворянській родині Косачів. Росла в с. Колодяжне на Волині. Через хворобу (туберкульоз кісток) навчалася дома, у приватних вчителів, здобула ґрунтовну освіту. Досконало володіла французькою, німецькою, англійською, італійською, грецькою, латиною, польською, білоруською.
Лесин світогляд формувався на ґрунті традиції української культури, що жила в родині й народному середовищі. Значний вплив на розвиток Лесі мали також художньо-естетичні вподобання матері – Ольги Петрівни (літературний псевдонім – Олена Пчілка), та політичні погляди дядька по матері – Михайла Драгоманова.
Дебютувала в літературі як поет-лірик у львівському журналі «Зоря» (1884) під псевдонімом Леся Українка.
Певний час жила в Києві, входила до літературного гуртка «Плеяда», підтримувала дружні стосунки з творчою інтелігенцією, зокрема з родинами Лисенків, Старицьких, з І. Франком, А. Кримським, який був закоханий у неї.
Іван Франко дав тендітній Лесі парадоксально точну характеристику: «Єдиний мужчина в українському письменстві». Справді, Леся Українка, як і її мати – Олена Пчілка, була надзвичайно мужньою, вольовою, духовно сильною жінкою.
Леся Українка жваво цікавилася головними ідейними рухами доби, однак не належала до жодного з них. Головними для Лесі була літературна праця й діяльність на ниві української культури. Разом зі своїм чоловіком К. Квіткою організувала фольклорну експедицію для запису на фонограф українського героїчного епосу.
Через тяжку хворобу змушена була часто виїздити на лікування за кордон: до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, на Кавказ. Померла 1 серпня 1913 р. в Грузії, в м. Сурамі. Похована в Києві на Байковому кладовищі.
Багатогранний талант Лесі Українки потужно виявився в різних жанрах: у ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці, художньому перекладі. Вона чітко визначила світоглядне спрямування своєї творчості як національно-патріотичне, піддаючи критиці соціалістів за їхнє захоплення «казарменим соціалізмом».
Відстоюючи право народу на незалежний, самобутній розвиток, виняткову роль відводить національній ідеї. Тому конструктивна місія інтелігенції – формування й поширення національної ідеї, а ідея гуртує масу в збірну цілісність. Служіння ідеї має екзистенційний сенс: позбавлене ідеї життя стає примітивним існуванням «невільничої душі». Ідея національної волі взаємозв’язана з ідеєю соціального визволення.
Ключовими цінностями для Лесі Українки є воля й правда. Проблему людської волі вона осмислює в контексті національного й соціального звільнення. Адже воля людини реалізується не тільки в соціокультурному просторі, а й у внутрішньому співвідношенні природи й культури в самій людині. Так у взаємодії раціонального й ірраціонального виявляється сама правда життя. Правда становить глибинну сутність особистості, й моральним обов’язком митця як носія ідеї національної волі є внутрішня природність і правдивість.
Олександер ШОКАЛО
