Течія думок про сокровенне. Рідна мова
Переднє слово перше
Тиша – то різновид мови. Містики тримаються думки, що опісля Тиші, найбільшим висловом реальності є різні мистецтва: живопис, музика, і … геометрія. Мова – могутня зброя, а істинне слово те, яке переживається як процес, сукупність миттєвостей. Кожне слово мало б бути вагомим, а мовлення небагатослівне. В такому випадку віднайдеш поклик у житті, побачиш справжні реалії й чистий рух, а багатослів’я – чи не синонім поверхневості. Логос – Голос – Слово, а Слово – духове Сонце Світу. Мова – недоторкана програма. Мова – інструмент для визначення певної території для буття конкретного народу, його Землі рідної…
Переднє слово друге
Мова… Ковток чистої води у спрагу, вона ж – криниця невичерпна, легесенький подих весни і шерех степових трав, розмова смерек і модрин під час вітровію, швидкий біг гірських річок. Побачиш заворожуючу красу польоту лелеки над левадами – і вчувається народна пісня… Якою мовою окрім рідної можна передати тужну мелодику порипування старої бабусиної хвіртки в селі на Сіверщині, або на Поділлі, а мо в Галичині… Оте рип-рип, неначе схлип… Або бадьорі звуки клепання коси, що долинають в усі кутки села, сповіщаючи – світає. Непередавана тривожна радість споглядання світанку, чи умиротвореність від Українського Сонця, яке йде на вечірній спочинок. Вдихнути повітря на повні груди, жити у рідній Мові, адже спілкування чужинською перебиває дихання…
Серцевина тексту
Яка роль мови в різних мистецтвах: живописові, музиці, кіно? Велика і навіть дуже. Мистецтво кіно і співу має прямий вплив на глядача і слухача, особливо на молоду ґенерацію. Мова думання, а відтак і спілкування помітно відображається і на творчості художників, народних майстрів. Бо ж творець, який не володіє мовою Землі на якій живе, не може осягнути ані її правдиву історію (підхід зсередини, не ззовні), здобутки прози й поезії, запізнатися зі звичаями й традиціями. І чи можна назвати українським митцем того, хто не перейнявся поетичним словом генія – Т. Шевченка; двох Василів – Стуса й Симоненка, взірцями красного письменства – О. Довженка, І. Багряного, У. Самчука, Григора і Григорія Тютюнників, В. Шевчука, інших, не менш достойних?…
Енергетика Мови і Землі підтримують одна одну і оберігають, чимала роль і менталітету. Збереження і захист рідної мови – це питання буття, чи небуття народу.
Науковець В. Шевцов дав добрий діагноз: «УСЕ, ЩО СТВОРЕНЕ В ДУХОВНІЙ СФЕРІ, – СТВОРЕНЕ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ ҐРУНТІ, і лише потім набуває загальнолюдського визнання. Дехто може заперечити цю тезу, вказуючи приклади багатьох творців, що жили і працювали за межами свого етносу, на ґрунті інших. Але, по-перше, всі вони спочатку виховувалися в конкретному етносі і все, що вони створювали потім, несло відбиток і забарвлення саме того етносу, в якому вони сформувались; по-друге, в їх творах гармонійно поєднувались і збагачувались риси різних національних культур (звичайно, на користь того етносу, в якому доживали свій вік творці). У СФЕРІ ДУХУ НІЧИЙНОЇ ТЕРИТОРІЇ НЕ БУВАЄ. І, по-третє, діти цих творців були вже ординарними членами іншого етносу, а якщо щось і створювали, то вже на ґрунті в межах нового етносу».
Як можна означити національність тих людей з типово українськими прізвищами, які не володіють рідною (чи рідною?) мовою, або не бажають нею спілкуватися, ба навіть ганьбляться, соромляться публічно її озвучувати? Таке сумне видовище національної меншовартості спостерігав неодноразово, відвідуючи різні мистецькі події у місті Дніпрі. Якби тільки там… Дослідник і футуролог І. Каганець зауважував, – про явище динамічної зміни національної приналежності в наш час. Він запевняє: «Якщо у тебе батьки українці, то це ще не гарантує, що ти українець і що українцями будуть твої діти. Твоя етнічність – це не те, ким ти був у минулому, а те, ким ти є сьогодні…».
О. Шпенглер писав про велике місто Заходу Європи і таке: «Замість багатого формами народу, який зрісся з землею, – новий кочівник, паразит, житель великого міста, людина геть позбавлена традицій, розчинена в безпредметній масі, людина фактів, інтелігентна, безбожна, безплідна, пересичена глибокою відразою до селянства…». Задумаймося, має чи не має певний стосунок заувага мислителя до чималої частини мешканців великих міст України? Кожен хай дасть відповідь сам…
Не пригадаю, де саме надибав на ніби прості, але такі правильні слова видатного українського художника М. Мазура: «Я б хотів, щоб люди, зображені на моїх картинах, говорили і співали українською мовою».
Назву поіменно бодай окремих, неординарних українських живописців (усіх неможливо, їх багато!), які у своєму письмі десятиліттями (від 80-х років ХХ ст. – до днів теперішніх) були наснажені ідеєю україноцентризму. В Галичині багато хто, зокрема – В. Патик, П. Сипняк, М. Демцю, Р. Опалинський, тернополянин – Д. Стецько; на Поділлі (м. Хмельницький) – М. і Л. Мазури; в Закарпатті – І. Ілько, В. Скакандій, Н. Сіма-Павлишин; на Сіверщині – родина Саєнків, О. Потапенко, Н. Мартиненко; Житомирщина (Древлянська земля) – М. Перемишлєв, В. Єлісеєв, Ю. Камишний; в Полтаві – С. Гнойовий, О. Ямбих, Г. Рідна, А. Лавренко; на Півдні країни – А. Антонюк (м. Миколаїв), В. Кабаченко (м. Одеса); Придніпров’я – В. Падун, Г. Самарська, О. Чегорка; Волинь – М. Кумановський; нарешті в столиці – І. Марчук, В. Гарбуз,В. Копайгоренко, О. Мельник, В. Пасивенко, В. Франчук…
Доктор психології і культуролог О. Губко переконував: «… Лиш рідною мовою можна досягти найбільш потужного елітного розвою особистості й народу. Лише в літеплі материнської мови юна особистість викохується щасно, природно, могутньо. У чужомовному силовому полі вона хиріє, як тропічна квітка, пересаджена на північний ґрунт. Тим-то нації (передусім українці), які століттями зазнавали мовного гніту, багато втрачали у своєму духовному, інтелектуальному розвитку. І лише могутнє праісторичне коріння дозволяє нам залишатися однією з духовно багатих націй світу».
Якраз у Мові потужно проявляється уся сутність мовця: емоції, фантазії, мислення, історична пам’ять, спільні риси етнічного характеру і темперамент.
Завершальне слово
А замість висновків хай будуть – поезія від Б.-І. Антонича:
Стіл ясеновий, на столі
Слов’янський дзбан, у дзбані Сонце,
Ти поклоняйся лиш Землі,
Землі стобарвній, наче сон цей.
й цитата від літератора А. Щербатюка:
«… Джерело думки вашої невипадкове, – її посилають до тебе Предки. Через тебе вони прагнуть ожити, – шануй предків і свій закон у них. Кожен з вас повинен стати осередком гармонії боротьби, – все інше смерть, гниття і служіння поживою іншим. ЗРОБІТЬ СВОЄ ЖИТТЯ МИСТЕЦЬКИМ ВИТВОРОМ…».
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог
Мистецькі роботи:
1). А. Антонюк (Миколаїв, 1941-2013) “Підростай, наш сину”.
2). М. Мазур (Хмельницький, 1948-2015) “Доля”.
3). В. Копайгоренко (Київ) “Козак Мамай”.
4). О. Чегорка (Кам’янське) “Боги України”.
5) В. Гарбуз (Київ) “Українська ніч”.
6). О. Ямбих (Полтава, 1942-2015) “Крик”.
7) А. Лавренко (Полтава) “Федунка. За селом”.
