Мільйони українців тікають на Захід.
Чому це добре?Швейцарська газета Neu Zürcher Zeitung досліджує феномен українського заробітчанства
Найбідніша країна Європи переживає хвилю еміграції. Офіціантами, будівельниками або фахівцями з IT в країнах Євросоюзу українці можуть заробити набагато більше. Це також допомагає українській економіці
Справжнє мистецтво промислового виробництва: палаючі скляні форми ритмічно спускаються додолу, порив повітря надає їм красивої форми, і червоні від спеки фігури стрункими рядами покидають сцену.
Це – скляні пляшки всіх форм та кольорів, які випускає швейцарська фірма Vetopack в київському передмісті – Гостомель. У них покупці отримають горілку, пиво чи фруктові соки. Керують цим скляним балетом кілька сотень людей. Цілодобово. Вони слідкують за машинами, контролюють якість пляшок, збирають картонні пакунки. Vetopack – найбільший виробник скляних пляшок в Україні. Швейцарці, без сумніву, належать до найвпливовіших роботодавців у регіоні.
Битва за персонал
І все ж таки, тутешній керівник, Павло Принько, каже: «Нам доводиться боротися за наших робітників». Звичайно, тутешня робота є важкою. Яким би не був елегантним цей промисловий танець, а у виробничих приміщеннях панують спека, шум та задуха. Але головна проблема полягає не в цьому. Vetopack, перш за все, відчуває наслідки великої міграції з України. Робітники пояснюють: вони отримують пропозиції працювати в Чехії або Польщі за набагато вищі зарплати. Ще частіше працівників переманюють місцеві фірми-конкуренти, від яких власні робітники масово поїхали в західному напрямку. «Відтік з нашої компанії подвоївся», – зазначає Принько.
Боротьба за робочі руки змусила Vetopack до особливих заходів. «Ми піднімаємо рівень платні двічі-тричі на рік, минулого року він загалом підвищився на 24%, цього року, скоріш за все, піднімемо ще на 20%». Разом з іншими пільгами, наприклад, безкоштовними обідами або якісною медичною страховкою, це мотивує деяких співробітників залишитися. Але Vetopack має робити ще більше. «Досить важко залучити нових, молодих працівників, – вважає Принько. – Багато молодих людей ліпше працюватимуть у чистому бюро, аніж біля гарячої печі». Тому Vetopack намагається зробити привабливішими власні навчальні програми, вкладається в автоматизацію. В умовах підвищення зарплатні та збільшення дефіциту робочої сили це все більше виправдовує себе. Українська фабрика обладнана так само сучасно, як і інші фабрики Vetopack в Австрії або Швейцарії.
Швейцарський виробник скла не єдиний з подібними проблемами. Наразі багато компаній в Україні скаржаться на те, що їм не вистачає робочої сили. Кваліфікованого персоналу бракує в трудомісткому виробництві, на будівництві. В Західній Україні, де кордон із країнами ЄС, зокрема Польщею, бракує перукарів, кухарів, прислуги, банківського персоналу. Так сталося через те, що протягом останніх років Україна переживає справжню хвилю еміграції. До однієї лише Польщі на роботу виїхало більш як мільйон українців, інші популярні напрямки – Чехія, США, Італія. За масштабами ця хвиля міграції цілком співмірна з потоком біженців, який прямував у 2015-2016 роках з арабських країн до Західної Європи.
Привабливі заробітки
На початку нової хвилі великої міграції українців на Захід стояла революція Євромайдану 2014 року. Революція гідності спрямувала Україну на прозахідний та реформаторський шлях, але її наслідком став воєнний конфлікт із «братською» Росією. Він занурив країну в глибоку економічну кризу з болючими втратами реальних доходів людей. Водночас країни Східної та Центральної Європи, такі як Польща, пережили економічний бум. Рівень безробіття знизився там настільки, що почала відчуватися нестача робочої сили. Стали потребувати сільгосппрацівників, будівельників, офіціантів, касирів, домашню прислугу. Польські політики запровадили спрощені робочі візи на шість місяців. Тепер багато українців їздять туди-сюди й займають ті робочі місця, які раніше полишили у власній країні два мільйони польських емігрантів.
Велика різниця у доходах між Україною та Польщею
Джерело: Віденський інститут міжнародних економічних порівнянь (WIIW)
«Велика різниця в доходах у порівнянні з іншими країнами, за даними всіх досліджень, є найважливішою підставою, чому українці їдуть за кордон», – пояснює економіст із Київської школи економіки (КШЕ) Ганна Вахітова, яка інтенсивно вивчає тему міграції. «Просто Україна є найбіднішою країною Європи, якщо не враховувати Молдову», – пояснює вона. Справді – середній дохід в Україні наразі складає 9,5 тисяч гривень на місяць – це приблизно 315 євро. У Польщі, залежно від виду роботи, можна заробити втричі або вчетверо більше. Середній дохід там складає приблизно 1150 євро на місяць. Окрім того, робоча міграція до Польщі є порівняно нескладною. Через культурну та мовну близькість, українці добре інтегруються, можуть регулярно їздити додому, аби бачитися з сім’ями та друзями.
Скільки українців полишили свою країну? «На це запитання немає ніяких точних цифр» – так звучить коротка відповідь економіста Вахітової. Держава не знає, де перебувають її громадяни, тому що багато хто не реєструється, виїжджаючи на роботу за кордон. Тому заміри можна робити лише завдяки періодичним опитуванням. «Я виходжу з того, що від двох до чотирьох мільйонів українців перебувають за кордоном», – пояснює Вахітова. Це від 5 до 10% офіційної кількості населення.
Втім єдине, що можна стверджувати – це те, що міграція змінилася. Раніше багато українців їхали на роботу до «братньої» Росії, після розриву вони переважно орієнтуються на Захід. Окрім того трудова міграція значно посилилася через економічну кризу. Також змінився її склад: 40-річні українські будівельники або сільгосппрацівники продовжують бути типовими емігрантами, але все більше молодих та висококваліфікованих фахівців, на кшталт спеціалістів з IT або бізнес-консультантів, їдуть за кордон. Зрештою, це не назавжди. «80% трудових мігрантів їдуть за кордон лише на деякий час, більшість українців підтримують щільний зв’язок з Батьківщиною, – каже економіст. – Це не порівняти з Ірландією, звідки у XIX столітті половина населення поїхала назавжди в Америку».
Багато позитиву
Еміграція вже зараз є визначною рисою України. В економічному сенсі це має багато позитивних наслідків. По-перше, робоча міграція означає, що у людей є великий шанс заробити на кращий добробут та поліпшити власне життя. Інакше б вони залишалися вдома безробітними або мали обмаль перспектив. А так вони можуть спробувати своє щастя за кордоном. Ті ж, хто залишаються вдома, теж мають свою вигоду, тому що зростаючий дефіцит робочої сили призводить до більших можливостей знайти роботу, а також до різкого зростання заробітної платні. Щорічне зростання на 25-30% наразі в Україні є правилом. Після суттєвого падіння реальних доходів внаслідок економічної кризи, це – дуже позитивна тенденція.
По-друге, міграційний тиск може в довгостроковій перспективі бути позитивним для бізнесу. Він змушує фірми підвищувати продуктивність та робити привабливими інвестиції в автоматизацію та діджиталізацію. Окрім того, є надія на так званий brain gain, коли трудові мігранти після кількох років знову повністю повернуться додому. «Продуктивність в Україні є низькою не тому, що люди нездібні, а тому, що їм не вистачає доброго менеджменту, – пояснює, наприклад, київський економічний експерт та інвестор Томаш Фіала. – У Польщі українці отримують контакт із західними методами менеджменту, й там вони – такі ж продуктивні, як і місцеві працівники». Це ноу-хау обіцяє в довгостроковій перспективі країні розвиток економіки.
Українці надсилають багато грошей додому
Джерело: Національний банк України
По-третє, еміграція допомагає Україні на макроекономічному рівні. Трудові мігранти перетворилися на найбільше фінансове джерело країни: вони надсилають наразі додому приблизно $11 млрд щороку – а це 8% українського ВВП. Мігранти таким чином великою мірою підтримують як економіку, так і валюту країни. Також вони зміцнюють попит, а отже – економічне зростання України.
По-четверте, еміграція має також політичні наслідки. «Голосування ногами» збільшує тиск на українську політику, змушує її запроваджувати рішучі реформи, аби поліпшити ситуацію.
Страх скорочення
Звичайно ж, велика міграція на Захід має й негативні сторони. По-перше, заробітчанство на персональному рівні може означати біль та смуток, розлучаються сім’ї, діти бачать своїх батьків переважно в Skype. Далі це може призвести до самотності та втрати коріння. По-друге, нестача робочої сили та збільшення заробітної платні дуже тиснуть на підприємства: якщо продуктивність не зростає відповідним чином, вони втрачають свою конкурентоспроможність, а в екстремальному випадку Україна може стати для цілих галузей індустрії непривабливою.
З цим пов’язані загальноекономічні небезпеки. І це по-третє. Якщо робочих рук бракує і підприємства нездатні пристосуватися, це може обмежити потенціал зростання української економіки. Також можуть загостритися демографічні проблеми: українське населення так чи інакше протягом наступних десятиліть скоротиться, а еміграція цей тренд посилює. У деяких українських регіонах давно можна помітити страхітливу тенденцію – люди масово тікають звідти. По-четверте, реформаторський тиск на політику може знизитися, якщо найкваліфікованіші та найактивніші громадяни покинуть країну. Втім, як вже було сказано, більшість українців їде не назавжди й вони мають на Батьківщині право голосу.
Кінця-краю не видно
Який же загальний підсумок для України та її громадян? Загалом, переваги міграції цілком та повністю переважають над недоліками. У довгостроковій перспективі, щоправда, вирішальним є питання, чи впорається країна з великим тиском, який вимагає пристосування? Але, можливо, питання, поставлене вище, сформульоване неправильно. «Еміграція – це не добре й не погано, це просто реальність», – вважає економіст Вахітова. «Еміграція в нинішньому глобалізованому світі стала легшою та дешевшою. Й допоки Україна залишається найбіднішою країною регіону, еміграція продовжуватиметься», – робить висновок вона.
Таким чином в українських керманичів не так вже й багато простору для дій. «Політика має, перш за все, концентруватися на тому, аби покращити умови для бізнесу, – вважає Вахітова, – Якщо фірми створюють добрі робочі місця, люди, скоріш, залишаться вдома». З цієї точки зору, українській політиці й справді доведеться виконати ще багато домашніх завдань. У міжнародному рейтингу якості життя Україна, попри покращання, які відбулися з часів Євромайдану, все ще плентається у хвості. Бажання українців емігрувати, певно, зникне тоді, коли країна наблизиться до європейських стандартів економіки та добробуту.
Маттіас Бенц
Neu Zürcher Zeitung
Переклад для «Главкома»: Борис Немировський
03.05.2019
