У Польщі цього року відзначали доволі дивний ювілей. Переважно відзначали суперпатріоти, втім, під урядовим патронатом. Йдеться про 1000-ліття перемоги польського короля Болєслава Хороброго над Великим князем Київським Ярославом Мудрим, відтак наступне взяття Болєславом Києва.
Щоб зрозуміти цю подію, треба згадати передісторію. Поринемо в Середньовіччя, в ІХ – Х століття, час формування слов’янських держав. Поляни й поляки (такі схожі назви), тобто східні й західні слов’яни, формували свою державність практично одночасно. Поляни — на Дніпрі, поляки — на Віслі.
Польське князівство сформувалося в постійній боротьбі з північними й західними сусідами в середині ІХ століття, на північному заході нинішньої Польщі, поблизу Балтики. І першою столицею було місто Гнєзно. Це вже пізніше центр дежави перемістився південніше, до Кракова, який кілька століть був столицею польських королів. А на самому початку ХVIІ століття столиця перемістилася до Варшави, дещо східніше центру держави.
Першим історично відомим князем Польщі був Мєшко (Мєчислав) І (бл. 935 – 992). Він почав правління 963 року. 966 року, одружившись на християнці, доньці князя Чехії, Мєшко прийняв християнство латинського обряду й почав хрещення Польщі.
Усе майже одночасно з Київською Руссю. Тож погляньмо східніше. Засновником Давньоруської держави вважається перший її князь Олег Віщий (бл. 845 – 912). Його вважають родичем, можливо, братом Рюрика — легендарного варяга, засновника династії, якого чи то запросили слов’яни очолити державу, чи це було її завоювання. Так чи інакше, Рюрик направив на Русь свого родича Олега, аби той посадив на трон сина Рюрика Ігоря. Тобто Олег був лише опікуном молодого княжича. 862 року Олег захопив Київ, убив тутешнього князя Аскольда та його брата Діра. До речі, вони ще більш як за століття до хрещення Русі Володимиром прийняли християнство.
Далі династія Рюриковичів іде по прямій: Ігор – Святослав – Володимир – Ярослав. Правда, по прямій «із зигзагами».
А тепер знову паралельна історія — Польща.
Після смерті Мєшка І 992 року князем Польщі став його син Болєслав І Хоробрий (966 або 967 – 1025).Трохи молодший сучасник Володимира Великого. Болєслав в останній рік життя, коронувався і це був один з видатних королів Польщі.
У цей період формування держав, невизначеності кордонів обидві молоді країни вели війни із сусідами за ті чи інші території. Тому й між собою теж, адже були сусідами. Насамперед спірною стала територія так званих Червенських градів. Це сучасна Волинь і південно-західніші від неї землі, у тому числі міста Червень, Волинь, Перемишль. У двох походах, 981 і 992 років, Володимир Великий захопив ці землі в Мєшка І.
Попри війни, Володимир Великий і наступник Мєшка Болєслав породичалися, стали сватами. Син Володимира Святополк одружився з донькою Болєслава. І це напряму вплинуло на подальші події.
1015 року, приблизно у 67 років, помер Володимир Великий, творець могутньої держави, Хреститель Русі. І тут же почалася боротьба за престол. Це не нове, адже і сам Володимир не був старшим сином Святослава Хороброго. Він сів на трон унаслідок міжусобиць братів. Старшим у Святослава був син Ярополк, який і княжив з 972 по 978 роки, однак перед цим переміг і вбив брата Олега. У свою чергу Володимир переміг Ярополка, сів на трон і велів убити брата.
Усе повторилося з його синами і ще більш криваво.
У Володимира було близько 10 синів від різних дружин, і майже ровесників. Бо навіть з прийняттям християнства князем і його народом у слов’ян ще якийсь час тривало багатоженство, найперше — у знаті. Тому сини Володимира народжувалися майже одночасно.
Старший син — Святополк, один з героїв нашої оповіді.
На момент смерті батька він був найближче до нього, але спершу навіть в тюрмі, а потім у засланні у Вишгороді. Старий Володимир побоювався, що честолюбний син захопить престол, який князь вирішив передати улюбленому синову Борису. Не встиг. Після смерті батька Святополк сів на трон. Однак це був лише початок кривавої міжусобиці братів. Проти Святополка виступив Ярослав.
1015 року підступно вбили князя Бориса та його молодшого брата — князя Гліба. Згодом вони були канонізовані церквою як перші православні святі. Саме на їхню честь через століття в Чернігові на княжому Дитинці — Валу спорудили Борисоглібський собор.
Убивство юних князів одразу приписали Святополку., то ж в історію князь увійшов під іменем Святополка Окаянного. Нині багато дослідників сумніваються в цій версії. За іншою, братів убив якраз Ярослав. Але історію пишуть переможці, яким і став Ярослав. До того ж це був другий після батька видатний правитель Русі, не випадково відомий нам як Ярослав Мудрий.
Битва між військами Святополка (кияни й печеніги) та Ярослава (новгородці й варяги) відбулася 1016 року біля Любеча, на Чернігівщині. Ярослав переміг і зайняв київський престол. Святополк утік до Польщі під захист свого тестя Болєслава Хороброго. Того не довелося довго вмовляти допомогти зятеві. Болєслав пішов на Київ з метою не лише повернути владу зятеві, а й завоювати хоч якісь землі Київської Русі.
Битва відбулася на Волині 22 липня 1018 року. Ось її тисячоліття й відзначали в Польщі. Ярослав програв і втік до своєї вотчини — в Новгород. Святополк повернувся на трон, якк пізніше сказали б — «на багнетах» війська свого тестя.
Князь Польщі Болєслав не поспішав залишати Київ, обмежуватися поверненням сюди зятя. Він і його військо почувалися тут привільно, що викликало невдоволення волелюбних киян. Святополк навіть таємно віддав наказ нападати на поляків. Урешті Болєслав повернувся на батьківщину. Але перед цим зять Святополк передав Польщі ті самі землі — Червенські гради.
Це тривало недовго. Уже наступного року Ярослав повернувся. Вирішальна битва війни відбулася на річці Альта. Ярослав переміг і повернувся на трон. Святополк знову змушений був утікати й невдовзі загинув.
1031 року Ярослав з братом Мстиславом Чернігівським відвоювали Червенські гради назад у вже наступника Болєслава. У ХІ – ХІІ ст. Червенські гради входили до Волинського князівства, у ХІІІ – ХІV ст. — до Галицько-Волинської держави. У другій половині ХІV ст. територія Червенських градів була захоплена Польщею та Великим князівством Литовським.
Завершимо на цьому екскурс в історію і повернімося в сьогодення. Отже, що святкували в Польщі? Метою назвали відзначення одної з найбільших перемог у Середньовіччі польської армії, відтак подальше зміцнення держави династії П’ястів.
Але дехто із суперпатріотів водночас пропонував відзначити й 1000-річчя «взяття Болєславом Києва». Видатний польський художник Ян Матейко присвятив одну зі своїх картин цьому «урочистому в’їзду Болєслава і Святополка в Київ».
За легендою, Болєслав на знак взяття столиці за тодішнім звичаєм ударив мечем об Золоті ворота Києва. Цей меч Щербець, вищерблений від удару, став одною з головних реліквій Польщі. Звичайно, це міф. Хоча б тому, що й Золотих воріт на той час не існувало, їх збудував Ярослав на два десятиліття пізніше. Насправді меч виготовили приблизно через два століття після описаних подій. Потім його дійсно використовували на церемонії коронації польських королів.
Так що тут було святкувати й навіщо? В історії, особливо взаємній — сусідніх народів, було всякого. І взаємні походи, і завоювання та відвоювання територій, і взяття та падіння столиць. Цього вдосталь і в історії Польщі. Досить згадати так званий Потоп, яскраво описаний в однойменному романі Нобелівського лауреата Генріка Сенкевича з трилогії з історії Польщі. Роман, потужно екранізований Єжи Гофманом. Це про 1655 – 1656 роки, трагічний час Польщі одразу по війні з Хмельницьким, що майже збіглося з початком схожої Руїни в Україні. Польщу, яку роздирали внутрішні чвари, майже всю окупували сусіди. Насамперед нашестям Швеції, коли були окуповані й обидві столиці: древня — Краків і нова — Варшава. Цікаво, чи у Швеції хтось відзначає річницю взяття цих польських столиць? Через менш як півтора століття, наприкінці ХVIII, Польща взагалі втратила державність, була розділена трьома імперіями — Пруською, Австро-Угорською та Російською. І бездержавність тривала понад 120 років. Лише у 1918-му відродилася Польська держава, і ось цей 100-річний ювілей поляки урочисто відзначають весь 2018 рік.
Щодо взаємин наших країн, то теж було всього. Доволі просто міг здобути Варшаву 1648 року, на початку війни, Богдан Хмельницький, але він не мав мети розгромити Польське королівство.
У самісінькому центрі Перемишля встановлено пам’ятник Володимиру Великому, київському князю, який свого часу завоював ці землі. Можна, правда, сказати, що пам’ятник встановлено йому насамперед як хрестителю Русі, як і пам’ятник поруч його бабці, княгині Ользі, — православним святим. Бо стоять вони поруч з головним українським храмом міста, до речі, греко-католицьким. Щодо пам’ятника князю-завойовнику ніхто з розумних поляків не бачить у цьому нічого крамольного, непатріотичного. Був такий князь, сват їхнього князя, потім славного короля.
Тож давайте ми все-таки залишимо історію історикам, нехай спокійно досліджують. Нині у двох європейських народів, сусідів, зі спільною, нехай і складною історією, — сьогодення. Польща давно в європейській сім’ї, член ЄС і НАТО. Україна — на цьому шляху, має тут повну підтримку Польщі. А ще в нас — спільний ворог, який століттями завдавав багато горя обом народам. Це зайве спонукає до співпраці. А до історії варто ставитися поблажливо та спокійно.
Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо»(Чернігів)
15.12.2018
