9 грудня виповнилося 155 літ від народження Бориса Дмитровича Грінченка (1863 – 1910).
Бориса Грінченка знають переважно за його лексикографічною працею – Словником Грінченка («Словарь української мови» в чотирьох томах; 1907-1909). Грінченків Словник містить 68 тисяч українських слів з народної писемної мови, починаючи від Котляревського й до початку ХХ століття. Словник був удостоєний Російською Імператорською Академією Наук другої премії М. І. Костомарова.
Борис Дмитрович Грінченко – український письменник, перекладач, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч.
Редактор низки українських періодичних видань. Обстоював поширення української мови в школі та в установах. Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури. Один із організаторів і керівників «Просвіти», дієвий учасник «Братства тарасівців», співзасновник УРП (1904).
Як педагог-практик Б. Грінченко створив власну педагогічну систему, яка базувалась на ідеях народності й природовідповідності. Б. Грінченко як автор ідеї національного виховання розробив наукову теорію, яка чітко відстежуються в його педагогічній практиці: ідея народності в суспільному вихованні, демократизму, гуманізму, природовідповідності.
Реалізація ідеї національної школи, на думку Б. Грінченка, могла мати успіх лише за умови відродження мережі початкових шкіл для широких верств українського населення, шкіл, в яких викладатимуть українською мовою та з урахуванням етнічної особливості українців.
Орієнтуючись на створення національної школи, яка сприятиме національному відродженню України, Б. Грінченко на своїх заняттях, як з учнями початкових класів, так і в просвітницькій діяльності з дорослим населенням, дотримувався принципів, які були логічними, послідовними, давали прогнозований результат, і їх можуть з легкістю використовувати педагоги в своїй навчальній діяльності.
Б. Грінченко в своїй просвітницько-педагогічній діяльності використовував нескладні, доступні методи просвіти, які на сьогодні широко застосовують сучасні педагоги, тому логічно припустити, що застосування усіх методів та форм просвіти, апробованих видатним педагогом, в поєднанні з сучасними педагогічними розробками, дасть максимальну віддачу в навчальному процесі.
Б. Грінченко – автор наукових праць з педагогіки («Українська граматка для науки читання і письма» (1888), «Якої нам треба школи?» (1907), «Яка тепер народна школа на Вкраїні?», «На беспросветном пути» (1912), підручників («Рідне слово» (1917), «Українська читанка» (1917), «Перша після граматики книга для читання» та інших), численних педагогічних статей, в яких порушує проблеми становлення та розвитку національної культури й освіти, навчально-виховної діяльності різних типів шкіл, а також праць з історії, літератури, лексикографії тощо. Як педагог-практик, Б. Грінченко створив власну педагогічну систему, яка базувалась на ідеях демократизму, гуманізму, народності.
Народився Боис Грінченко 9 грудня 1863 на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області. Походив із дрібнопоміщицької родини, в якій розмовляли російською мовою. Рано навчившись читати, хлопець виявив нестримний потяг до книжок. Вчився в реальному училищі у Харкові. Тут Грінченко зблизився з народницькими гуртками, вивчав й поширював їхні видання, що стало причиною арешту та кількамісячного ув’язнення. На цьому його навчання закінчилося: довелося іти заробляти на власний хліб. Якийсь час, працюючи у казематі, Борис жив у сім’ї шевця. Навчившись шити чоботи, на заощаджені копійки від заробітку купував книжки і займався самоосвітою.
У 1874 р. вступив до Харківської реальної школи. Саме тоді, під впливом «Кобзаря», він почав збирати та записувати почуті пісні, легенди, казки та інші фольклорні матеріали. «Першими вчителями літературними» Б. Грінченко називає В. Скотта, Дж. Байрона, В. Гюго, О. Пушкіна, М. Некрасова, О. Кольцова. Саме вони сприяли формуванню вольового характеру письменника.
Склавши при Харківському університеті іспити на звання народного вчителя, Грінченко з 1881 до 1893 р.(за винятком 1886–1887 рр., коли був статистиком у Херсонському губернському земстві) вчителював на Слобідщині й Катеринославщині.
У 1887 році разом з молодою дружиною мешкав на Донбасі в селищі Олексіївка (Катеринославська губ., зараз Луганська обл.) та працював у народній школі Христі Алчевської.
1891 року засновано Братство тарасівців, активним діячем якого невдовзі став Грінченко.
У 1884–1900 працював у Чернігівському земстві, активно співпрацював з місцевою Громадою. На кошти Івана Череватенкаорганізував у Наддніпрянській Україні видавництво популярних книжок українською мовою («Про грім та блискавку», «Велика пустеля Сахара», «Жанна д’Арк», життєписи Івана Котляревського, Євгена Гребінки, Григорія Квітки-Основ’яненка та ін.). З 1902 жив і працював у Києві. З 1904 — став одним із лідерів новоствореної Української демократичної партії.
Наприкінці 1904 очолив ліву течію УДП, яка утворила Українську радикальну партію, наприкінці 1905 об’єдналася з УДП в Українську демократично-радикальну партію. За дорученням київської Громади редагував «Словарь української мови» (т.т. 1-4, 1907–1909), з1906 — працівник газети «Громадська думка» та редактор журналу «Нова Громада». В 1906–1909 очолював київську «Просвіту».
Надзвичайно своєчасне нині, як і понад століття тому, правдиве Грінченкове звернення – «Землякам, що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн “Ще не вмерла Україна”».
ЗЕМЛЯКАМ,
що збираються раз на рік на Шевченкові роковини
співати гімн “Ще не вмерла Україна”Ще не вмерла Україна,
Але може вмерти:
Ви самі її, ледачі,
Ведете до смерти!Не хваліться, що жива ще
Наша воля й слава:
Зрада їх давно стоптала,
Продала, лукава!Ваші предки торгували
Людськими правами,
Їх продавши, породили
Вас на світ рабами.Не пишайтеся ж у співах
Ви козацьким родом:
Ви — раби, хоча й пани ви
Над своїм народом!Україна вам не мати:
Є вам інша пані,
Зрадних прадідів нікчемних
Правнуки погані!Тільки той достойний щастя,
Хто боровсь за його,
Ви ж давно покірні слуги
Ледарства гидкого.Ви ж давно не люди — трупи,
Без життя і сили,
Ваше місце — кладовище,
Ями та могили.Як живі покинуть мертвих,
Щоб з живими стати,
“Ще не вмерла Україна!”
Будемо співати.Як живі покинуть мертвих, —
Прийде та година,
Що ділами, не словами,
Оживе Вкраїна!1898
