Сергійчук Володимир.
Соборна пам’ять України. Календар-альманах. 2023. – 288 с.
У пропонованому календарі-альманасі наводяться найзнаменніші події української історії та згадуються найвизначніші постаті нашого народу, яких ушановуємо в 2023 році. Календар розрахований на широке коло читачів.
Видання здійснене за підтримки Фундації Голодомору-геноциду (Чикаго, США) та Міжнародного культурного центру “Сяйво”.
Пам’ять і правда…
Українська історія твориться на всіх наших розселеннях мільйонами українців. Не всі вони стають видатними конструкторами, письменниками, співаками. Але всі вони сумлінно й відповідально виконують свої обов’язки: хто своєчасно сіє й збирає хліб, хто вчить дітей, аби могли гідно змінити старше покоління, а хто оберігає спокій усіх нас, особливо в такий важкий час, коли одвічний ворог знову намагається загарбати нашу землю. І якщо їхні образи залишаються в пам’яті земляків, вихованців, то про них також необхідно згадувати й ставити їх за приклад. Скажімо, як хлібороба Миколу Гибала й учителя історії Василя Заморського.
Так само маємо пам’ятати кожен свою родину, де гартувався характер і воля, що передавалися генетично від сотень поколінь наших предків. А також школу, яка дала знання й путівку у велике життя.І цемає стати внутрішнімзакономдля кожного з нас.
Але в кожному році є ті дати, котрі мають бути відзначені всіма нами як загальнонаціональні. Зрозуміло, що 2023 — це насамперед нагадування про незагоєну рану українства, яка заподіяна була нашим предкам у 1932—1933 роках, коли їх, підневільних кривавому московському режимові, виморювали голодною смертю на найродючіших у світі чорноземах.
Це нагадування має падати на нас водночас як провина вже громадян незалежної України, в якій і досі не спромоглися на належному рівні вшанувати кожну жертву цього страшного злочину. Адже це ж ми дозволяємо, щоб чужинці вказували нам, скільки мільйонів ми можемо згадувати, а про яку кількість втрат мусимо мовчати.
Тобто, ми самі дозволяємо глумитися над нашою пам’яттю за ті срібняки, які кидають убогим душею манкуртам у вигляді різних зарубіжних грантів. І, запихаючи їх до своїх кишень, ці науковці ще й знаходять виправдання своєму заробітчанству: мовляв, вони цим займалися в позаробочий час. Вони не розуміють того, що правда завжди знайде собі дорогу, бо ж “повіє огонь новий з Холодного Яру”.
А мало б бути по-іншому. Видатний американськийм винахідник, український патріот Роман Гонсет мріяв над тим, аби “чимось, в якийсь спосіб допомогти тій країні, що видала таку благородну націю, як українську. Ми ніколи не пропадемо між іншими націями, як досі не пропали впродовж 300 років без своєї держави, бо наша любов до землі, до волі, до самостійного життя дає нам той гарт, що витворює відпорність на зневіру, на скапітулювання, на безнадійність…”…
