… проте натхненний, емоційний, цілісний
У творі Г. Ф. Лавкрафта «Сомнамбулічний пошук невідомого Кадату» є такі слова: «Матерія і світло народилися знову такими ж , якими вони колись виникли в просторі, а комети, сонця і світи зайнялись до нового життя, хоча нічого не вціліло, щоб нагадати про те, якими вони були в мить свого народження і в мить зникнення, у вічній зміні початку і кінця і повернення до безкінечного початку…».
Виноградів. Містечко, що розташоване на правому березі річки Тиси, біля підніжжя Чорної гори, яка у давнину була вулканічною. Поселення називалося Угоча і виникло на межі 9 – 10 –го століть, статус міста отримало в 1262 році. У цьому місті народився, мешкає і творить герой цього тексту – митець Олександр Шандор. Немає потреби ставити додаткові акценти на тому, яке значення має вік населеного пункту? Величезне, як для самого міста, так і для містян, та для культури краю і країни. Художник здобув освіту в Ужгородському коледжі мистецтв імені А. Ерделі, відділ художньої обробки металу. Має членство в творчому об’єднанні «Митець Верховини».
Живописець розповідає : «Багато подорожую, спілкуюся з досвідченими, відомими художниками, поєдную у своїй творчості характерні ознаки образотворчості декількох українських художніх шкіл. Віддаю перевагу пейзажам і натюрмортам. Роботи пишу переважно з натури, піддаючись могутньому впливу безпосередніх вражень і настроїв, котрі дарує Природа, з’являється натхнення…».
Це не класичний, але таки реалізм, який справляє органічне, цілісне враження. Автор невимушено і сміливо наносить пастозними мазками кольорові площини на полотно, знаходить цікаві композиційні та стилістичні рішення. В його роботах помітні впливи не тільки митців Карпатського краю… Таке поєднання надає картинам особливої принадності.
Розгляньмо ж уважно одну із пейзажних робіт автора. Колір неба там поступово змінюється, згори донизу, від блакитного до густо – синього. Вечоріло. Смереки і ялини поступово тонули у смерканні. Та не скрізь ніч встигла поглинути зелень схилу гори, поза якою видніються дві фігурки людей, ще далі – незвичного, світло – помаранчевого окрасу виструнчилася копиця. Не чутно ані звуку, ніч вступає у свої права… Одне дерево вирвалося увись, не лише понад лісом, а й домінує над усією місцевістю.
Одна з думок наших предків про хмари наступна, що вони, не що інше як дим, що підійнявся на певну висоту і там загус… (П. Чубинський).
Доктор психології Олексій Губко наголошував: «За зразками художньої діяльності тієї чи іншої епохи можна судити про ступінь розвитку всіх основних психічних процесів, властивостей і станів людей цієї доби. Як відомо, художня творчість є складним, синтетичним видом людської діяльності. У ній беруть участь всі психічні структури особистості – її сенсорні процеси (передусім, природно, сприймання й уявлення), мнемічні, мовні, розумові, фантазійні), чи не найбільше – емоційні…».
Художник вдало вихоплює із довкілля певну оазу, надзвичайно лірично, за допомоги різноманітних тонів і півтонів передає усю привабу, – чи то безлісного схилу гори, прикрашеного кількома деревцятами, одягненими у осіннє вбрання; чи то тихої затоки, де тремтить вода від подиху вітерця, зеленіють нависаючи над водоймою кущі, а небо – цвіте ніжністю світло – рожевих відтінків і блідою блакиттю.
Побачиш і гірський краєвид, не притаманний Закарпаттю, виникає враження, ніби уявнився творчо «опрацьований» вплив М. Реріха і М. Волошина (справжнє прізвище – Кирієнко).
Скористаймося ще раз цитатою від Г. Ф. Лавкрафта, який ненавидів сучасність і механізацію, але любив Давній Рим, морозиво і котів: «На вершині її (гори) завжди клубочився туман, адже тумани – це пам’ять богів…», – «Інші боги».
Майстерно виконані і натюрморти, на яких натрапиш і на – пишний букет, біля нього цитрина на таці, із стола сповзає обрус, а букет у вазі віддзеркалюються у лакованій поверхні…
Читаєш заворожуючі рядки вірша Ніни Кур’яти (уродженка Одещини) і бачиш окремі картини Олександра…
Бабине літо. Ще вдосталь тепла,
Світла, смаку, аромату ще вдосталь,
Але його нетривкого крила
Не вистача, щоб затримати осінь.
«За будь – яких обставин не можна втрачати генетичну материнську матрицю. Це пуповина, камертон «рідного, батьківського» поля («ніхто не може бути позбавлений роду…» – В. К.). Нанизувати на неї можна і необхідно, але її слід оберігати як зіницю ока. Тому що вона і є «зіницею свідомості нашої матриці». Лише через неї «видно і чути «пуповину – Україну» як велетенське дерево.
Нейролінгвістичне перепрограмування – ломка коду доступу. Ви, як листочок на дереві, яке має глибоке коріння. Дерева є різні: берези, дуби, осики, одне на інше не щепиться, листочок із дуба не може перетворитися на листочок із берези. Щепляться виключно родинні поля. Через інше вікно, видно інший краєвид. Затирання цієї матриці аналогічне затиранню генотипу, чи щонайменше зміна його (втрата сього «Я»). Відключення від енергетичного харчування батьківського поля. Велика духовна хвороба України…», – слушні зауваги Віктора Кирунчика.
Творчі роботи живописців повинні додавати глядачам – бадьорість і міць духову, зцілення від занепаду, а коли розгубленість наступає, треба зробити крок вперед, в бік Добра, себто в правильному напрямку…
Яким є помешкання і люди цього житла, в якому немає жодної картини?…
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог
