Спроба розглянути підтекст творчості митця
В ужгородському середовищі любителів живопису Віталій Либа відомий як художник, одна картина якого – «Свята Трійця», знаходиться у Ватиканському музеї, а інша – «Христос і хмарочоси», була подарована словацькими політиками тодішньому президенту США Д. Бушу. Творчість живописця відома не тільки в Карпатському краї, а і в сусідніх державах, найбільш – в Словаччині. Там проводилося чимало персональних виставок його картин, з’явилися добрі приятелі, зокрема, Рудольф Шустер, президент Словаччини минулих років. Статті про живопис Віталія Либи час від часу виринали не тільки на шпальтах місцевої преси, а й за кордоном, для прикладу, в газеті «Вечірній Кошіце», авторства Даші Кіралваргової у 2002 році.
Віталій Либа, як і інші художники писав і пише – пейзажі, натюрморти, портрети, але домінантною темою є – релігійний живопис. Він щедрої натури особа, адже передав в дар Ужгородській Українській Богословській Академії 52 роботи сакрального змісту. Не так часто довідуємося про подібні вчинки.
Головне ж завдання для автора тексту, – це спроба висвітлити сутнісне наповнення окремих робіт живописця.
«В житті випадковостей не буває, бувають тільки випадки, які ми, залежно від розуміння або нерозуміння причинних зв’язків, які до цих випадків приводять, називаємо то неминучістю, то випадковістю…», – так міркував Ф. Дюрренматт. Були мабуть і на те причини, що у певний період буття Віталій Іванович став віруючим, що не могло не відобразитися на його творчості. «Пишу багато образів Ісуса, Пречистої Діви Марії, апостолів, мучеників, маю таку потребу, бо раніше, за часів рядянщини малював портрети нечестивих», – відверто зізнається художник.
Доктор мистецтвознавства Іван Хланта вступну статтю до альбому «Віталій Либа. Живопис» назвав – «Його образи викликають глибокі асоціативні переживання». Ці слова можна віднести чи не всього сотвореного митцем у царині живопису.
Він сотні разів звертався до написання образу Ісуса Христа, ми бачимо на численних картинах – вираз болю на обличчі Сина Божого, страждання, роздуми, а понад усе – істинну Любов і Справедливість… Є у художника і три картини, на яких, – «Христос і Петро», де зліва за спиною Ісуса півень, який ось – ось запіє; «Христос і Юда», де теж зліва (!), на задньому плані загін вояків, що очікують наказу; «Христос і Фома», тут Ісус повернув до нас долоню правої руки із ознаками стигматів, Фома у глибокій задумі…
Багато робіт цієї тематики привертають увагу, почасти, «Симфонія дерев’яної архітектури Карпат», там у центрі – зображене Розп’яття Христа на тлі дерев’яних церков в горах Закарпаття; «Карпатський дзвін», – понад маленькими будиночками, позаду яких гори і осінні дерева, – образ Ісуса скорботний, справа – бемкає дзвін, він ніби провісник попередження людям, щось не так у їх бутті, не відповідно заповітам Господнім…
«Отче наш» – одна із найголовніших молитов християн, має велику потужність. В ній прославляється Небесний Учитель, бо ж ми учні і послідовники, мали б такими бути… Прохаємо справжніх, істинних знань, тих, які можемо осмислити сьогодні. Хочемо щоб Господь був милосердним щодо нас, отже, мусимо бути зичливими і добрими до ближніх. Важливі і молитви до Пресвятої Богородиці, котра уособлює – Чистоту, Простоту, Небесну Красу, вона завше молода, квітуча Діва. Саме такою і споглядає на нас із картин Віталія Івановича: «Ясінська мадонна», «Мадонна з немовлям». «Українська мадонна»….
Релігійне малярство у наші дні актуальне, бо вочевидь можна бачити кризу міщанського суспільства. Прозірливий Ю. Евола попереджав нас про наближення Третьої катастрофи – «внаслідок якої вся влада загрожує перейти до останньої традиційної касти, до касти рабів і людей натовпу: разом з відповідними обмеженнями всіх обріїв і цінностей рівнем кількості і матерії…
… Та «культура», якою так гордяться сучасники, ще більше сприяє функціонуванню механізму жахливому, що приводиться в рух грубими, безособовими силами: силою грошей, капіталу, машин…».
Микола Гоголь, який сотворив геніальні «Мертві душі», чи й думав про таке, -що з ходою Часу їх побільшає неймовірно! Фізично живі, а єство змертвіле. Євген Сверстюк у книжці «Гоголь і українська ніч» дав виняткове визначення: «Отже, «мертві душі» – то не просто здичавілі у своїх помістях власники кріпацьких душ – це великий світ існувателів, чиє життя заповнене дрібним і зовнішнім інтересом. Люди, несвідомі власного призначення, позбавлені відчуття глибин і таємниць своєї душі, позбавлені вищої радості і не пробуджені для відчуття Небесної Краси діяльною любов’ю до ближнього.
Споконвічна проблема пробудження й засвічення душі стала місією його життя….».
Віталій потрапив до головного міста Закарпаття разом з батьками у віці трьох років, а народжений у просторих краях Степоградщини (Кіровоградська область). Хлопчаком здобував малярські навики під керівництвом прекрасного педагога З. Баконія (1960–1964). Період з 1964 по 1969 рік, це щасливі роки навчання в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Професійний художник, людина доброї душі, чи не тому виникли з –під його пензля такі особливі роботи як: «Спогади доброго міста» І «Спогади доброго села», – бачимо бані храмів, дахи будиночків і Розп’яття Христа… Віталій Либа зріднився з цією найзахіднішою частиною земель України, Ужгород став і його містом. А як запевняв нас А. Моруа, Бальзак любив дивитися з вікна своєї мансарди на дахи Парижа, – «бурі, сірі й червоні, аспідні й черепичні». В мінливості тонів він вбачав «своєрідну принаду: пасмуги світла, що пробивалися крізь нещільно відчинені віконниці… Знизу крізь сизі серпанки туману кидали тьмяне, жовтувате проміння вуличні ліхтарі….», – з «Шагреневої шкіри».
Є у кожного в житті своє місто, у одних – столичне, величне, у других – невеличке, проте дуже давнє, у цьому граді мешкали і творили легендарні творчі постаті – А. Ерделі. Ф. Манайло, Ф. Семан, Є. Кремницька, П. Бедзір, П. Скунць… Про Уж – город створені міти й легенди, будуть творитися і нові…
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог
*Цей текст, дещо змінений, опублікований на шпальтах Всеукраїнського культурологічного тижневика «Слово Просвіти» № 41(1041), 10–16 жовтня 2019 р.
