Малярська Ойкумена закарпатської мисткині багатогранна і сповнена: радістю, смутком, світлою ностальгією, загадкою, містичністю; шлях стелиться від Карпат до Тибету.
Таїна… Вона оселилася і живе в картинах від моменту їх створення, ні, радше ще у процесі написання. Таїна, є така картина авторства пані Наталки, є і новела під такою ж назвою. Давайте уважно прислухаємося до змісту двох знакових уривків з новели: «Мама… Тільки з роками, коли вже в самої дорослі діти, часто згадую про неї. У мами була надзвичайно лагідна усмішка, але вдачу мала сувору. Її любов до нас, дітей, була аскетичною. Тому, напевно, компенсуючи вдачу мами, я панькалася зі своїми дітьми, мов з янголятами.
Мама була простою селянкою, зате якою шляхетністю наділила її природа!…».
І ще один фрагмент…: «Ми жили край села. Перед нашою хатою була велика толока ( тоді все було великим), куди виганяли корів, а ми, діти, пасли гусей. Того дня до обіду лив теплий літній дощ, а потім виглянуло радісне сонце. Виїмки на вигоні наповнилися водою, і ми, дітлахи, заходилися там купатися. Підскакували, верещали, падали горілиць – бризки летіли до неба!…».
Безпосередність, щирість у спілкуванні і в творчості художниці властива і нині. Може тому у її картинах пульсує євангельська сутність дитинності, тобто, душевної чистоти й сердечності, а це одні з найвищих цінностей буття людського.
Картина «Таїна»… Нічне небо займає більш ніж три чверті полотна, воно всіяне великими і малими зірками, скільки зірок на небі, стільки людей на Землі, так мислили колись. Місяць, як округлий отвір неба, на тлі сіруватої площини у блакитному колі, пів – серпик. Павло Чубинський у розвідці «Ангели на сходах неба» занотував і таке: «Місяць вважається оком Божим і завбільшки він такий же , як і сонце, тобто аніскілечки не більший за заднє колесо у возі…», – ( з думок предків про Місяць). Внизу невеликий шмат землі, де зліва на тлі містичної плями оддалік стоїть дерево, а справа – височіють шпилі храму, і два віконечка, як дві цяточки світла.
Коли споглядаєш «Сакральну тишу», видається, що отам за горами розвішане крайнебо, начебто саме там воно й починається. Усе в природі завмерло, не чутно ані звуку, панує тиша, сакральна. Таїна…
Народжена в селі Дзвінковому (Берегівський район), змалечку малювала, то була для дівчинки найбільша насолода. В шість років мамка подарувала доньці фарби і пензлики. Фахову освіту здобула в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Наталія розповідає: «Дуже люблю плеяду наших класиків живопису закарпатської школи, зокрема це: Г. Глюк, Е. Контратович, А. Коцка, В. Микита, мала честь разом з ними бувати на пленерах. Насиченим і змістовним було спілкування… До прикладу, Ернест Контратович був невтомним оповідальником, годі його було спинити, пробував Андрій Коцка, та безуспішно. Були роки праці в Художфонді, там мала цікаві діалоги з : Іваном Ільком, Аттілою Дунчаком, Терезією Чуваловою. Їздила на пленер у відомий серед митців Седнів (Чернігівщина). Шукала вже тоді себе в живописі. подобалося створювати портрети, образи жінок.. Чи були серйозні впливи на моє письмо? Прямі навряд чи, хіба – що узагальненого характеру. Був період захоплення пастельним письмом, а потім – поїздка в Тибет…».
Погляньмо на роботи мисткині в жанрі портрету… «Привіт» (Автопортрет), легка усмішка на устах, а з «нутра» – в задумі, замислена, ніби хоче промовити: « В живописі я ще багато чого не сказала…». «Осяяна» (Портрет доньки), внутрішнє світло, яке випромінює вагітна жінка, особливий стан – передчуття материнства. Твір «Мія», там молода особа в червоному, накидка зеленувата на плечах, холодно, незатишно від гіркуватих думок, чи просто трохи засмучена? Загадка, таїна жіночої натури.
Мексиканський поет і есеїст Октавіо Пас наголошував: «Щоб пережити вірш, його потрібно зрозуміти, потрібно почути, охопити зором, тобто обернути у відзвук, у привид, у ніщо. Розуміння – це зусилля чистого духу…».
Придивімося ще до двох картин… «Перед Великоднем», – у квадраті вікна молода жінка, миючи вікна, на хвильку задумалася, чи замріялася, друга половинка вікна привідчинена, на підвіконні – червоними барвами буяють квіти, обрамлені соковито зеленим листям, за ними кицька, а вона може прийти тільки в сім’ю. Аж ніяк не міщанський мотив, стан жіночого єства перед Великим днем… Катарсис – це і процес, і результат.
«Життя навпроти», – вікна будинку, перед якими красиве дерево з побіленим стовбуром, кидає тінь на будинок, а він різнокольоровий, на вулиці помітне пожвавлення, біжать два песики, триває життя, а в одному з вікон застигла жіноча постать…
Мантри – то словосполучення. які при озвученні їх виробляють своєрідну вібрацію не лише в повітрі, а й в тонкому світі і таким способом впливають на оточення. Безперечно, еволюція мови відбувається теж завдяки впливам інших культур. Та якщо немає насильницького втручання в мовне питання, то корені мови, а значить і мантри, продовжують жити. Специфічна вібрація може йти і від картин, адже туди закладена мова мистецька. Погляньмо на твори: «Весняна свіжість», «Теплий дощ», «Перед грозою»…
Нарешті про Тибет. Почуймо художницю: «То була екстремальна поїздка, можна розповідати дні і дні, і мало що повідати. На початках вела щоденник, але і без нотаток добре пам’ятаю усе побачене, таке не забувається. Найбільше враження – це люди, вони щасливі, добрі, тибетці переважно високого зросту, ходять повагом, не бачила сивих, вони дуже зорієнтовані на духовність, попри суворі умови буття і клімат.
Ми рухалися з Катманду (Непал) до Тибету. Одне із завдань, що стояло перед нами, – дійти до гори Кайлас. Ритуальний обхід святині (гори) за годинниковою стрілкою називається Кора (внутрішня і зовнішня), може бути обхід і довкола монастиря… Відвідали немало монастирів, вони водночас є школами для навчання і духовного зростання. Їжа їхня гостра, хліб рисовий, чай масала. Вживали яче молоко, мені сподобалося, додає сил і витривалості.
Був посеред нас член експедиції який хворів, повернувся повністю оздоровлений…Приїхала додому направду просвітлена, деякий час тонометр не «хотів» вимірювати тиск!
Буває, згадую той дивний край, гори, свіжий сніг, як нам казали, – йдіть так, як йдеться… А внизу гори температура може бути плюс 18, а вгорі – мінус 10.Під час переходів не раз була втомлена до неможливості, та приходило друге дихання….».
Лобсанг Рампа у книжці «Третє око» наголошував і на наступному: «Ми давно встановили, що ділове життя настільки стрімке, що не залишає зовсім часу на пізнання духу. Наш фізичний світ розвивався повільно, щоб наші езотеричні пізнання, пізнання про таємне і приховане, накопичувалися і також розвивалися. Тисячоліттями ми проникали в таємниці яснобачення, телепатії і других відгалужень метафізики». Дійсно, деякі лами, наприклад, можуть, роздягнувшись догола, сісти в жахливий мороз на сніг і силою думки змусити його танути під собою, але вони ніколи не будуть робити цього для втіхи любителів гострих відчуттів…
Окрім цього, лами, які досягнули вищих пізнань в окультних науках, вміють долати земне тяжіння, «зависати» в повітрі, та не будуть демонструвати цього, щоб потішити наївну публіку. Думки – це хвилі енергії, так вважають в Тибеті, а матерія – концентрована енергія. Спрямована і частково сконденсована думка може пересувати предмети.
В їхній країні дотримуються думки, що тільки на Землі отримуємо уроки, тільки тут проходимо випробування і «горимо». А «друге місце», то пристанище душ, які звільнилися від фізичного тіла…
Відвідини Тибету породили появу циклу неймовірних картин, їх хочеться переглядати ще і ще раз. Думаю, мисткині вдалося передати картону чи полотну, не тільки те що бачить око, а й дух місцевості. Варто побачити : «Йде», – пустельна місцевість, вдалині гори і світло – рожеве небо. Жінка в чорному, довгому вбранні до п’ят, та в блідо – червоній хустці, вперто долає шлях… «Дівчинка з Тибету», погляд очей, що посміхаються, голова і лице вкриті світло – зеленою хустиною, ніби мовить : «А що нам труднощі…». Робота «В піднебессі», дві третини займає небо, у його безмежній синяві, яки, що пересуваються по суходолу помаранчево – брунатного кольору і коло світле оддалік… «Обитель богів», здається, то найвища точка світу, що вимірюється не тільки в метрах чи кілометрах…, гірські хребти і чистота та світло небес, хмарка рожева вгору відлітає…
А ось і заключне слово…
Пані Наталя наприкінці зустрічі говорить: «Люблю свій край, і гори, і рівнини. Масштаби гір не передати людською технікою… Ну а Тибет, то інша Планета… Що хочу створити? Шукаю своє дерево, хочу написати портрет дерева. Крокую до мінімалізму, до узагальнення…».
У книжці «Відлуння суголось» Марії Чумарної є знаковий вірш, у якому йдеться:
Косить час, а трава росте.
Все потаємне – дуже просте,-
Лиш віднайди у собі ключі
І спокійно засни вночі.
Косить час – крізь косу рости!
Просто не бійсь у собі висоти.
Я є трава, а трава – не я:
Чи не в тому тайна моя?
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог
