Джерельна база питної води й основа всієї екосистеми України – під загрозою

Болота віддавна мають, м’яко кажучи, не найкращий імідж.

У міфах та казках на болотах, зазвичай, нічого гарного трапитися не могло, а жили там переважно страшні хтонічні істоти, такі як мари-кікімори, духи-болотяники чи, в кращому разі, потопельниці-русалки.

Матеріалістичний радянський підхід також не дуже їх цінував – безлюдні заболочені простори заслуговували лише на те, щоб їх осушували і перетворювали на пасовища.

Та й зараз болота викликають захоплення лише у екологів-болотознавців та “бурштинників”.

Хоча болото, насправді, – важливий елемент всієї екосистеми України й від цих непримітних земель багато чого залежить.

А їхнє зникнення може мати наслідки не лише для міфічних болотяників чи мисливців за бурштином, а й для цілком реальних жителів великих міст.

Власне, такі наслідки українці вже відчули під час сухої і задимленої весни-2020.

Пожежі, паводки а також нові для Полісся пилові бурі мають цілком очевидний зв’язок з тим, що частина України поступово перетворюється на сухе болото.

Що таке болото?

Сучасні болота у зоні помірного клімату, де лежить і Україна, почали формуватися після останнього льодовикового періоду – з початком нинішньої епохи Голоцену близько 12 тис. років тому.

Тож вік українських боліт, залежно від ландшафту, може сягати 5-12 тис. років.

“Болото – це екосистема, яка складається з трьох елементів: торф, вода і рослини”, – розповідає Тетяна Мінаєва.

Вона геоботанік та одна з найвідоміших у світі вчена-болотознавець з організації Wetlands International, яка бореться за збереження водно-болотних угідь. Зараз вона консультує і WWF-Україна.

Всі згадані нею елементи боліт взаємопов’язані.

Вологі місця заселяють особливі рослини, які за своєю біологією не розкладаються, а перетворюються з роками на торф.

“Торф діє, як губка, утримує воду і там починає рости ще більше рослин. Чим більше рослин – тим більше торфу. Саме тому болота розвиваються так довго, тисячі років – вони самі себе підтримують”, – пояснює Тетяна Мінаєва.

Тож болото – це, перш за все, вода, фактично озеро без видимої водної гладі.

Загалом в Україні близько 1 млн гектарів боліт, значна частина з яких осушена.

А якщо враховувати ще й перезволожені землі, на яких можуть сформуватися болота, то мова вже йде про 5,4 млн гектарів.

Найбільше боліт на Поліссі: у Рівненській, Волинській і Чернігівській областях, але є вони і в долинах річок у лісостеповій та степовій зонах, а також у Карпатах.

“Мало хто знає, але на невисоких горах у помірному кліматі також є болота. Вони, як шапки зверху, які утримують воду”, – каже вчена.

Нейтралізація вуглецю

Власне утримування води – це, з точки зору людини, найголовніше, що роблять болота.

“За нинішніх змін клімату все частіше траплятимуться надмірні опади. Болота всю цю вологу збирають і потроху спускають в екосистему, у річки та озера. А не так, що йдуть сильні дощі, вся вода одразу потрапляє в річки і стається паводок”, – відзначає Тетяна Мінаєва.

При цьому вода, яка проходить через торф, ще й очищується, він є таким собі біологічним фільтром.

Зрештою, болота ще й утримують велику кількість вуглецю, який фотосинтезували рослини і який накопичується там тисячі років.

Того самого вуглецю, надмірна кількість якого в атмосфері зараз впливає на зміни клімату.

Болота ж навпаки, виключають його з природного циклу і нейтралізують.

“Коли ви осушуєте болота, то весь вуглець, який накопичився там за 10 тис. років, поступово вивільняється. А в Арктиці ще й вивільняється метан. Все це впливає на клімат”, – каже Тетяна Мінаєва.

Що ж буде без боліт?

Паводки

Першим очевидним наслідком осушення боліт є паводки.

Воду вже нічого не стримує під час великих злив, вона одразу наповнює річки, які можуть виходити з берегів.

“Всі паводки в Європі пов’язані з тим, що відсоток боліт, який треба зберігати у ландшафтах, скоротився”, – вважає Тетяна Мінаєва.

Пожежі

Іншим, менш прогнозованим результатом знищення боліт є пожежі.

“Висушені болота – це порох. Це чиста органіка, яка може загорітися від чого завгодно”, – попереджає вчена.

Горіти торфовище може роками, адже температура горіння дуже висока, а сам осередок може бути глибоко і його важко загасити і пожежникам, і дощам.

Про небезпеку таких пожеж говорить і Ольга Денищик, координаторка водного напрямку WWF-Україна.

“У наших пожежників немає досвіду того, як з цим боротися. В Україні офіційно територія торфових пожеж (територія, яка вигоріла) – близько 50 тис. гектарів”, – говорить Ольга Денищик.

Крім того, пожежа на торфовищі набагато гірша від інших пожеж з точки зору шкідливого диму.

Навесні та влітку 2020 року вигоріло багато сухих боліт.

Пожежники, з якими спілкувалась BBC News Україна, розповідали, що під час пожеж у Чорнобильській зоні вогонь проходив саме там, де раніше були болота.

Після того, як торф вигорає, повернути болото вже неможливо.

“Якщо вигорає торф, що накопичився за 500 чи 1000 років, то просто залишаються втрачені землі, які ніяк не можна використовувати, адже продуктивність екосистем втрачається. Виходить пустеля”, – констатує Тетяна Мінаєва.

Пилові шторми

Пилові бурі навесні 2020 року стали першим таким явищем, зафіксованим на Поліссі.

Тоді пориви вітру змели сухий шар ґрунту з полів на заході Київської області й пилова хмара накрила столицю.

Екологи попереджають – це сталося вперше, але не востаннє, і пов’язане з загально посухою.

“Болото підтримує рівень ґрунтових вод і на полях. Це як споріднені посудини”, – пояснює Тетяна Мінаєва.

“А наступного разу може полетіти торф з осушених боліт”, – прогнозує вона.

За словами вченої, через зміни клімату змінюється динаміка всіх процесів: “Висушили болота – отримали пожежі і пилові бурі”.

Чому висихають болота

“На наших очах Полісся з водного об’єкту перетворюється на сухе болото”, – нарікає Ольга Денищик.

Українські болота продовжують знищувати – десь заради торфу (це також пояснюють “робочими місцями” для місцевого населення), а десь через непродуману меліорацію.

Багато де вода через меліоративні канали просто витікає з боліт.

“Якщо не закриєте канали, то втратите все. У води немає можливості насичувати торф, тому що вона стікає по дренажній системі в річки”, – радить Тетяна Мінаєва.

Крім того, екологи з тривогою ставляться до процесу відновлення міжнародного річкового шляху Е-40.

Його ідея – зв’язати Балтійське та Чорне море по річках Дніпро, Прип’ять, Західний Буг і Вісла.

В Україні він передбачає поглиблення річки Прип’ять до суднохідних глибин.

У лютому міністр інфраструктури Владислав Криклій повідомляв про початок робіт від Вишгорода до Білорусі.

В українському уряді кажуть про великі очікування від проєкту як з точки зору економіки, так і в контексті туризму – до карантинів планували розробити туристичний маршрут “Київ-Мозир-Київ” на судні “Світанок”.

Але в екологів це викликає менше захоплення.

“По факту ми отримаємо дуже глибоку канаву, куди буде стікати вода з усього Полісся”, – вважає Ольга Денищик.

Окрім цього, поглиблення Прип’яті може призвести і до транзиту радіонуклідів з Чорнобильської зони, та загальну ерозію торфу з боліт – він просто стікатиме разом з водою.

В громадській організації “Екологія. Право. Людина” також проводять чіткий зв’язок між осушенням боліт та проблемою зникнення малих і зниження водності середніх і великих річок.

Болото, як фабрика

У багатьох країнах вже є усвідомлення важливості збереження боліт.

Наприклад, у Німеччині почали відновлювати болота у заплавах річок після величезних руйнівних повеней на Ельбі.

Також виділяються гроші на створення меандрів – вигинів річок, чиї русла були штучно випрямлені.

Так у “кишенях” річок виникають заплавні болота, які можуть стримувати повінь.

Також в деяких країнах є система фінансових компенсацій власникам болотистих ділянок за те, що вони не будуть їх осушувати, скажімо, для пасовищ.

В Україні з відновленням боліт складніше.

Наразі є плани відновлення болота Глуханя у закарпатських Горганах – йому мінімум 5 тис. років, але щороку воно всихає на 5%.

Саме до цього проєкту WWF-Україна залучили Тетяну Мінаєву.

Також екологи наполягають на обмеженні чи навіть повній забороні видобутку торфу.

Проти цього, зрозуміло, виступають у торфовій промисловості, де наполягають на тому, що торф – це все ж енергетичний ресурс України, який потрібно використовувати. Як і згадані робочі місця у сільській місцевості.

Водночас Тетяна Мінаєва каже, що болота можуть приносити цілком монетизований прибуток і без видобутку торфу (не кажучи вже про бурштин).

Зокрема, там можна вирощувати у промислових масштабах так звані “вологі культури”: чорну вільху на деревину, сфагнум (“торф’яний мох”) – для будівельних матеріалів і гідропоніки теплиць (вирощування рослин без ґрунту на поживних розчинах).

Крім того, існує техніка, яка може “косити” очерет “по мокрому” на болотах – такі підприємства вже є у Білорусі та Польщі.

Зрештою, збереження запустілих болотяних просторів – це не лише про умовне виживання простору для бідних міфічних болотяників та цілком реальних рідкісних для України рослин “андромед”.

Це і про можливості отримувати фінансовий зиск без шкоди для екології.

“Болота – це екосистема, що може приносити прибуток, як фабрика. Вона зменшує повені, пом’якшує клімат, підтримує біорізноманіття. І її цінність треба монетизувати”, – підсумовує Тетяна Мінаєва.