Перед Днем Незалежності наш суспільний, інформаційний простір заполонила низка текстів певного жанру колективної творчості: Звернення, Меморандуми і таке інше. Це «думання натовпом» у нас доволі популярне. При тому, що в цих текстах нема нічого поганого, навпаки: абсолютно правильні слова, фрази, судження, сентенції з правильними закликами і рецептами «Як нам облаштувати суспільство». І авторами, тобто підписантами таких текстів є поважні, авторитетні люди. Навіть уже усталився термін – «моральні авторитети»: нації, суспільства, країни. Правда, дещо дивує така кількість моральних авторитетів у суспільстві, де мораль кульгає на обидві ноги.
Спільним у згаданих кількох текстах є більша чи менша критика влади, нинішньої, існуючої. Справа теж звична, на те й влада, щоб її критикувати, вона завжди, апріорі, у нас погана.
«Україну руйнують ті, хто нею керує». Думаєте, це сказано сьогодні? Це 1993 рік. Так починався «Маніфест української інтелігенції», на базі якого постала громадська організація Конгрес української інтелігенції, спочатку – претензійна, потім поволі захиріла. Хоча в ній товклася чи не вся наша інтелектуальна еліта, а очолював КУІН Іван Драч. Так що нічого нового. Влада завжди погана. Правда, є давно відома істина: «Кожен народ має ту владу, якої заслуговує». Але ж «народ» не буде картати сам себе.
Одне таке Звернення, вважаю, найбільш серйозне. Надруковане 20 серпня у газеті «Слово Просвіти», центральному виданні Всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка. І народжене, напевно, там. А це поважна, зі 152-річною історією, громадська організація, чи не остання серед національно-демократичних сил, вже так поруйнованих, яка, як бастіон, боронить нашу державність, національний дух.
Це Звернення до президента України Володимира Зеленського підписали поважні, відомі в суспільстві люди. Воно відкрите для підписання, і вже в наступному числі газети названо чимало нових підписантів.
До цього Звернення повернемося трохи далі. А зараз ще про два схожі документи. Один називається доволі гучно: «Меморандум єдності українських сил». У Меморандумі йде звичний набір «страшилок», якими, на думку авторів, переповнене суспільство. Є заклики до таких благих цілей, як «демонтаж олігархічної системи», «модернізація економіки», «подолання корупції», «сталий розвиток України». І традиційні заклинання до «єдності» демократичних, національних, державницьких сил. «Протистояти цим загрозам ми можемо лише разом. Разом – переможемо!», «Єдність – наша сила і запорука перемоги!»
Серед підписантів є і кілька поважних, відомих країні людей. Але всіх підписантів аж 80, й імена майже всіх їх нічого не говорять широкому загалу.
А ще підписалася аж 31 громадська організація, деякі з них представляють і підписанти. Цими ГО аж кишить наш суспільний простір, і це начебто має показувати «розмах громадянського суспільства». Насправді ж ці організації, як і понад 350 наших партій, партійок, – то все далеке від справжнього громадянського суспільства. Хоч прибирають собі хвацькі назви на кшталт: Безпека та взаємодія в Україні, Нове Покоління України, Асоціація Політичних Наук, Агенція Європейських Інновацій, Нова Країна, Українська Стратегічна Ініціатива, Школа відповідальної політики, Центр національного відродження, Асоціація Політичних Наук, Центр української політики, Рух Державотворців, Патріот», а для супер українськості – Українська справа і навіть Українська Україна.
І ще про один документ. Це Звернення Ініціативної групи «Перше грудня». Коротко про неї.
Ініціативна група «Перше грудня» – об’єднання, створене у 2011 році, у 20-ту річницю референдуму за Незалежність України відомими інтелектуалами та громадськими діячами. В основу програмних документів закладена декларація, яка містить базові принципи для об’єднання українського народу, та Хартія Вільної Людини, яка відтворює життєві орієнтири для нашого суспільства.
Первісно в Ініціативній групі було 11 людей. Але її склад кардинально змінився. Померли Богдан Гаврилишин, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, кардинал Любомир Гузар. Уже за рік з групи вийшов Семен Глузман. Фактично відійшли від групи Іван Дзюба, Вадим Скуратівський, В’ячеслав Брюховецький, Володимир Горбулін – принаймні, їхніх підписів під Зверненням нема. Із засновників підписані лише Мирослав Маринович та Ігор Юхновський. Решта імен підписантів знов таки мало що говорить загалу, і не зовсім ясно, яким чином вони з`являються в Ініціативній групі.
Між тим, застереження групи досить серйозні.
«Свобода без відповідальності – це анархія. Відповідальність без свободи – це рабство».
«Останнім часом у нашому суспільстві посилюються ці анархічні тенденції. Спільноти розколюються і дрібнішають. Ненависть до тих, хто вчора стояв з тобою по один бік барикади, стає занадто поширеною емоцією.
У нас багато лідерів – але мало командних гравців. Багато отаманів – але мало тих, хто має відчуття спільноти. Ми не підбираємо слів – і вживаємо слово «ворог» там, де можна було би обмежитися «опонентом».
Але ненависть і розкол – це слабкість. А українці слабкі тільки тоді, коли самі себе руйнують.»
Ну і далі звичний заклик до єдності.
А тепер поговоримо про дві речі: «Зраду» і «Єдність».
Річ у тім, що в першому названому документі, Зверненні до президента, висунуто серйозні звинувачення главі держави.
«Ваша теперішня діяльність на посаді президента фактично є демонтажем України, як держави.»
«Ви дієте не як президент України, а як менеджер, що на догоду Путіну прагне обернути український народ на рабів московської імперії, котру він намагається відновити.»
Також протест «проти Вашої прицільно антиукраїнської, прмосковської діяльності.»
«Ви маєте відмовитися від політики руйнації України.»
У Зверненні є ще один цікавий момент, оскільки у нас все ж парламентсько-президентська республіка. «Ваша партія із претензійною назвою «Слуга народу» має найчисельнішу фракцію у ВР, але це, по суті, один Ваш голос у Верховній Раді. Так було і за часів Сталіна, коли генсек компартії був одним вирішальним голосом «совєтського» народу.»
Але що тут нового? У нас при всіх президентах існувала так звана партія влади: Соціал-демократична, «Наша Україна», Партія регіонів, «Солідарність». І депутати парламенту, влучно названі «тушками», бігали з одної партії і фракції в інші, і численна рать чиновників на місцях робила так само.
Але повернімося до серйозних звинувачень президентові. Настільки серйозних, що говориться про державну зраду, антидержавну діяльність. Так от, хотілося б почути від наших моральних авторитетів конкретні звинувачення, конкретні докази цих за суттю кримінальних злочинів. А далі – вперед, до імпічменту! Він передбачений нашими законами, при всій складності цієї процедури. Імпічмент, потім кримінальна відповідальність. Адже державні злочини завжди вважалися найтяжчими.
А тепер – про «Єдність». Благі заклики до неї ми чуємо вже три десятиліття. Бачимо натомість лише чвари, розколи, насамперед серед національно-демократичних сил, які нині скотилися на узбіччя, у кювет суспільно-політичного життя. Насамперед, це деградований Народний Рух. Між тим, серед моральних авторитетів, підписантів подібних текстів, бачимо і людей, які не просто роки чи й десятки років були депутатами парламенту, займали поважні державні посади, а й були в керівництві партій і громадських організацій. Більше того – доклали рук до розколу цих партій. Найбільш яскравий приклад – розкол Народного Руху весною 1999 року, після чого партія просто зійшла нанівець.
Товариство «Просвіта» в останні роки наївно і безуспішно пробує щось робити для об`єднання національно-демократичних сил. У форматі ініціативи «Українська альтернатива». Ну й що? Періодично, кілька разів на рік, збираються на «круглий стіл» поважні політики, громадські діячі. Говорять абсолютно розумні речі, у тому числі про «єдність». І розходяться по своїх партійних норах. Серед них – і підписанти, лідери кількох партій, партійок, які й не подумають об`єднатися в потужну політичну силу.
…Дивлюся на скромненьке святкування «громадськістю» Дня Незалежності у Чернігові. На центральній площі зібралося аж…60 людей. На 300-тисячне місто навіть 1 % – це 3 тисячі людей, 0,1 % – це 300. А 60 – це 0,02 %. Між іншим, абсолютно співпало з результатом Руху на виборах. Руху, що на пару з «Солідарністю» Порошенка організовував це дійство. Та у місті партійців цих партій числиться на порядок більше. І загалом демократичних партій у місті числиться десятки, а разом з отими ГО – сотні. По одному голові від партії і ГО – і було б щось схоже на святкування. Не кажучи вже про участь громадян міста, які давно дали оцінку такій «єдності» політиків і політиканів.
…Дивлюся на знамените приміщення по вулиці Мазепи, 4. Та на цьому скромному «кутовому» 2-кімнатному приміщенні мало б бути аж дві вивіски. Одна пам’ятна – що тут, тоді ще на Щорса, 4, був ще 30 років тому епіцентр політичного і громадського життя міста й області, національного і духовного відродження – офіс Народного Руху. Друга дошка мала б бути вказівником цього партійного офісу. Її нема вже кілька років, і ніколи не було меморіальної. Натомість є бучна вивіска іншої партії, на цьому офісі ще ж начебто Руху.
…Дивлюся, як днями депутати Чернігівської міської ради, оптом і вроздріб, побігли з партій у інші партії, з фракцій у фракції. Благими заявами прикриваючи шкурні мотиви. Забувши, від яких саме партій обрані у 5 років тому у нинішній міський парламент. Запахло ж новими виборами!
Схоже, зраду найперше треба шукати серед самих себе. Так званої національної еліти всіх рівнів, давно прогнилої і перечвареної. Яка вже тут «єдність»…
Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо»
Чернігів
06.09.2020
