Руські імперці гнобили видатного мореплавця й дослідника – українця Юрія Федоровича Лисянського, більшовики замовчували його наукові здобутки, а необільшовики під облудним гаслом дерусифікації намагаються вирвати великого Українця з Українського родоводу, з історії Українського духу та кинути на вівтар руської імперії.
Необільшовики – то безрідне плем’я деґенератів, яке намагається знеособити Українську історію й культуру. Тож нинішнім поколінням Українців належить зберегти кожне ім’я, кожну справу своїх попередників і тим самим зміцнити волю свого духу, свою силу у Визвольній війні проти зовнішніх і внутрішніх ворогів.
Редакція
250-ліття Юрія Лисянського – першого навколосвітнього мореплавця, географа, етнолога з українського роду
Юрій Федорович Лисянський (1773-1837) жив у той час, коли ще не всі далекі землі були нанесені на карти, а тривалі заокеанські мандри були справжнім подвигом, пов’язаним зі значними труднощами та життєвими небезпеками. Він походив зі старовинного козацького роду з міста Ніжина.
Лисянські не були «захудалим родом дрібнопомісних дворян», як писали російські біографи мореплавця, а належали до козацької еліти Гетьманщини. Представників роду бачимо вже у козацькому реєстрі 1649 р. Засновником ніжинської гілки Лисянських був покозачений шляхтич Стефан (Степан), який у др. пол. XVII ст., після звільнення з кримського полону, оселився у фільварку біля містечка Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині.
Син Стефана Лисянського Семен також належав до козацької старшини (був полковим осавулом) і 1712 р. загинув під час військового походу. Онук Герасим Семенович та його троє синів – Дем’ян, Іван та Федір, також були на військовій козацькій службі. Дем’ян Герасимович Лисянський тривалий час обіймав посаду Заньківського сотника Ніжинського полку, згодом – бунчукового товариша та мав численні маєтки у селі Заньки під Ніжином та у Березненському повіті Чернігівщини. Його брат Іван Герасимович дослужився до звання абшитованого військового товариша та володів батьківськими маєтками у містечках Чорнухи та Ічня.
Батько майбутнього мореплавця Федір Герасимович був освіченою людиною і починав військову кар’єру писарем «при письменных указных делах» сотенної Ічнянської канцелярії та Прилуцької полкової лічильної комісії. Згодом перейшов канцеляристом до Київської духовної консисторії, де 1760 р. отримав сан священика та був призначений на парафію Івана Богослова в Ніжин.
12 квітня 1773 р. дружина протоієрея Федора Лисянського Фотина Йосипівна (з козацького роду Якубовських) народила сина, якого охрестили Юрієм (Георгієм). Невдовзі батько-священик власноруч охрестив свого новонародженого сина. Юрій був шостою дитиною в багатодітній родині. У метричних книгах Богословської церкви вдалося виявити згадки про дев’ятьох дітей Лисянських. На жаль, більшість з них померли ще у ранньому віці. У подальшому відомі тільки сини Іван, Ананій та Юрій.
Старший син Лисянських Іван пішов слідами батька і став священиком. Своїх менших синів Ананія та Юрія батько вирішив віддати на навчання до Кронштадського морського кадетського корпусу. Подейкують, що протекцію Лисянським склав давній приятель родини, відомий меценат, колишній ніжинський козацький полковник та майбутній канцлер імперії Олександр Безбородько.
Навчався кадет Юрій Лисянський старанно. Особливо гарно юнакові давалися науки географія, астрономія та математика. Виявив здібності майбутній мореплавець і до вивчення іноземних мов, картографії та малювання. Упродовж навчання майбутній капітан набув практичних навичок навігації Балтійським морем.
У травні 1788 р. 15-річний Ю. Лисянський достроково закінчив курс навчання, отримав свій перший офіцерській чин мічмана і був зарахований у штат Балтійської ескадри. А вже у липні 1789 р. він прийняв «бойове хрещення» у своїй першій морській битві зі шведською ескадрою при острові Гогланд. Вже у першому бою мічман Лисянський отримав першу відзнаку за мужність – подяку від командира.
Служба Ю. Лисянського на Балтійському флоті тривала до середини 1793 р. За цей час молодий офіцер отримав чин лейтенанта. Згодом у складі групи з 16 найкращих випускників кадетського корпусу його було відряджено волонтером для набуття досвіду на британський флот. Наступні 6 років він не тільки вдосконалював свої навички у мореплавстві, але й багато подорожував – до берегів США, до південного краю Африки, островів Карибського моря та Індії. Юрій Федорович тривалий час жив у таких містах, як Філадельфія (на той час столиця США), Бостон, Нью-Йорк. За цей час він не тільки самотужки досконало вивчив англійську мову, але й мав чимало важливих зустрічей, зокрема – й з першим президентом та творцем американської Конституції Джорджем Вашинґтоном. Величезне враження на Лисянського справило 4-місячне перебування в Індії. Залишені ним щоденники подорожей 1793-1799 рр. є цікавим джерелом, яскравим свідченням дослідницького хисту та спостережливості мандрівника.
Були в житті Ю.Лисянського і небезпечні пригоди: під час подорожі на Каріби він захворів на «жовту лихоманку» – важку інфекційну хворобу, що віднімала життя у 90% хворих. А під час бойової сутички з французькою ескадрою біля берегів Північної Америки лейтенант Лисянський отримав важку контузію, коли поруч із ним розірвалася ворожа бомба… Юрій Федорвич мав козацьке здоровʼя та швидко одужав.
У 1799 р. Ю. Лисянському та його соратникам довелося повернутися до Петербурґу. Військове командування високо оцінило успіхи молодого офіцера та набуті ним навички. Лисянський отримує підвищення до чину капітан-лейтенанта та призначення командиром на фрегат «Автроїл», несе військову службу на Балтиці. 1803 р. за участь у 18 морських кампаніях та проявлену мужність Ю.Лисянський був нагороджений орденом Св. Георгія 4-го ступеня. Одночасно, у вільний від навігації час, він самотужки переклав з англійської мови та видав книгу теоретика військово-морської тактики Дж. Клєрка «Рух флотів».
У 1801 р. Російська-Американська компанія, яка займалася торгівлею товарами з хутра, розгорнула бурхливу діяльність з підготовки навколосвітньої експедиції, загальне керівництво якою було покладено на А.І.Крузенштерна. Своїм помічником останній обрав Ю.Лисянського. Восени 1802 р. капітан Лисянський відправився вже відомою йому дорогою до Лондона, де на кошти компанії придбав два англійські вітрильники.
Протягом усієї подорожі Ю. Лисянський проводив систематичні наукові спостереження в галузі метеорології, гідрографії, астрономії, географії та етнографії, уточнював географічні карти. Прямуючи до Маркізького архіпелагу, шлюп «Нева» зупинявся біля острова Пасхи, де Лисянський дослідив острів та уточнив його географічні координати. На Маркізьких островах експедиція зробила 12-денну зупинку, під час якої мала можливість не тільки поповнити запаси фруктів та питної води, але й познайомитися з побутом місцевих тубільців-канібалів. Згодом Лисянський та Крузенштерн розійшлися біля Гавайських островів. Шлюп «Нева» взяв курс до острова Кадьяк, берегів якого досяг на двадцять четвертий день важкого плавання.
Біля берегів «Російської Америки» (так тоді називали російські колоніальні володіння на Алеутських островах та берегах Аляски), команда «Неви» на чолі з Ю. Лисянським взяла участь у захисті російської факторії на острові Сітка, що була несподівано атакована місцевим індіанським племенем тлінкітів. Під час перебування в Тихому океані Ю.Лисянський склав докладний опис та карти островів Кадьяк, Сітка та берегів Аляски. 17 жовтня 1805 р. вітрильник упритул підійшов до коралових рифів, де несподівано сів на мілину. При таких небезпечних обставинах був відкритий один з раніше нікому невідомих безлюдних островів Гавайського архіпелагу, який отримав назву «острів Лисянського». Тепер цей острів входить до складу заповідника, що охороняється урядом США як пам’ятка природи
Обидва шлюпи зійшлися разом на рейді порту Макао (Південний Китай) 3 грудня 1805 р. Подальший маршрут експедиції пролягав біля берегів Китаю, Індії та Південної Африки. На початку квітня 1806 р., біля Мису Доброї Надії, Лисянський та Крузенштерн загубили один одного в смузі суцільного туману. Врахувавши нестачу запасів харчів та питної води, Лисянський вирішив плисти прямо в Європу. Довгий шлях від Кантону до Портсмуту шлюп «Нева» здолав за 142 дні, не заходячи до жодного порту. Таким чином уперше було поставлено світовий рекорд зі швидкості та тривалості безперервного плавання. Зрештою, 5 серпня 1806 р. «Нева» під командуванням Ю.Лисянського увійшла у Кронштадтську гавань. Через два тижні повернувся й вітрильник «Надія», очолюваний Крузенштерном. Так завершилася перша в історії колишньої Російської імперії навколосвітня подорож.
Юрій Лисянський став першим навколосвітнім мореплавцем українського походження, здійснивши при цьому низку географічних відкриттів.
Подарунок на памʼять про навколосвітнє плавання зробили своєму капітану члени екіпажу, подарувавши золоту офіцерську шпагу з написом: «Вдячність від команди «Неви». Одержав Юрій Федорович і державні відзнаки – чин капітана ІІ рангу, орден Св. Володимира ІІІ ступеня, грошову премію від Російсько-Американської кампанії та пожиттєву пенсію. У 1820 р. король Швеції нагородив його лицарським орденом Меча за успіхи в мореплавстві.
Подальша військова карʼєра Ю.Лисянського, на відміну від його соратника А.Крузеншттерна, не склалася. У 1809 р. Лисянський подав рапорт про відставку, мотивуючи цей крок станом здоровʼя. Але справжньою причиною звільнення стали погані стосунки з військово-морським міністром німцем П.В.Чичаговим та відмова Адмиралтейства надрукувати мандрівні нотатки Ю.Лисянського. Після виходу у відставку в чині капітану І рангу, Ю.Ф.Лисянський власним коштом видав свою книгу в Петербурзі під назвою «Подорож довкола світу на кораблі «Нева». Як додаток до цього видання мореплавець підготував великоформатний атлас «Зібрання карт та малюнків». На думку дослідників, значну частину коштів на видання книги Ю.Лисянський отримав від застави ніжинських маєтків своєї родини. Два комплекти унікального видання автор у 1824-1827 рр. особисто передав для бібліотеки Ніжинської Гімназії Вищих Наук кн. Безбородька (один з них і досі зберігається в Музеї рідкісної книги Ніжинського держуніверситету). У 1814 р. Юрій Федорович, який досконало володів англійською мовою, власноруч переклав свою книгу і видав її у Лондоні, доповнивши науковими додатками та кольоровими літографіями. (Факсимільне перевидання цієї книги, здійснене у Нью-Йорку у 1968 р., можна побачити в ніжинському Музеї рідкісної книги).
Вийшовши у відставку, Ю. Ф. Лисянський повністю віддався родинним справам. Після повернення з експедиції він познайомився з молодою удовою, француженкою Шарлоттою Карлівною Жандр, уродженою баронесою де Брюнольд. У 1807 р. вони одружилися. Шлюб виявився щасливим, і у подружжя Лисянських народилося шестеро дітей: троє синів – Олександр, Юрій, Платон, та три доньки – Марія, Катерина та Єлизавета. Зиму Лисянські мешкали у Петербурзі, де Юрій Федорович збудував власний будинок. Літо родина проводила у заміському маєтку в селі Кобріно біля Гатчини. Юрій Федорович пильно ставився до виховання всіх дітей, намагався дати їм гарну освіту та забезпечити майбутнє.
Помер Юрій Лисянський 6 березня 1837 року у С.-Петербурзі і був похований на цвинтарі Олександро-Невської лаври. На його могилі був поставлений пам’ятник, ескіз якого намалював сам мореплавець. На гранітному постаменті встановлений морський якір, під яким викарбовано епітафію: «Прохожий, не тужи о том, Кто кинул якорь здесь. Он взял с собою паруса, под коими Взлетит в предел небес».
Зібрані Ю. Ф. Лисянським унікальні колекції черепашок, коралів, етнографічних матеріалів, предметів побуту та зброї тубільців Полінезії, Гавайських островів та Аляски стали надбанням наукових установ а музеїв.
Зі смертю Ю. Ф. Лисянського не увірвався ні його рід, ні морська династія. З шести його дітей найвідомішим є молодший син Платон Юрійович Лисянський (1820-1900), який дослужився до чину адмірала і був відомий як письменник, меценат та реформатор військового флоту. А середній син мореплавця Юрій Юрійович, більше відомий як старець Григорій Лисянський, згадав священниче покликання свого ніжинського діда і став ченцем на Афоні…
Щодо сучасних нащадків великого українця, то в цьому плані нашому землякові пощастило не дуже, на відміну від його соратника Крузенштерна, велика родина якого досі займається популяризацією спадщини свого пращура.
В Україні є кілька гілок роду Лисянських, але прямих нащадків саме Юрія Федоровича нам розшукати поки що не пощастило. Відомо, що по чоловічій лінії його онуки, на жаль, померли ще у ранньому дитинстві. Були нащадки по лінії доньок мореплавця, але вони ще у ХІХ ст. виїхали за кордон, у Париж та Флоренцію, і там їхні сліди загубилися… Та ми не втрачаємо надії, оскільки є «ниточки», що надихають на подальші пошуки. Так, нещодавно у Києві на Лук’янівському цвинтарі нам пощастило виявити надгробок, простий металевий хрест із написом: «Протодиякон київського Володимирського собору Юрій Іванович Лисянський, правнук навколосвітнього мореплавця капітана І рангу Юрія Лисянського». Народився протодиякон Юрій Лисянський у 1858, а помер – у 1936 році. З’ясовуємо тепер, чи був він прямим нащадком славетного капітана, чи належав до бічних гілок родини.
Меморіальний Будинок-музей Юрія Лисянського в Ніжині
Меморіальний Будинок-музей Юрія Лисянського в Ніжині. Розташований у старовинній будівлі XVIII століття, відомій в Ніжині як “Будиночок Лисянського” і пов’язаній з життям та діяльністю родини Лисянських, зокрема – батька видатного мореплавця-дослідника, колишнього козацького канцеляриста, ніжинського протоієрея Федора Лисянського.
Тут. у Ніжині, пройшли дитячі роки нашого земляка-мандрівника, чиїм ім’ям сьогодні названі 7 географічних об’єктів на карті світу. Тут, під керівництвом батька-настоятеля, у невеличкій парафіяльній школі, яка збиралася в священичому будиночку, маленький Юрко опановував основи наук, які згодом допоможуть йому здійснити оповіяні мріями далекі навколосвітні мандри. У цьому році, 12 квітня, виповниться 250 років від дня народження Юрія Лисянського. У планах роботи музейників – повна реставрація старовинного будинку та створення сучасної, цікавої, інтерактивної експозиції.
За радянського часу, та й раніше, Юрій Лисянський, як і його колега Крузенштерн, називалися російськими мореплавцями. Російська імперія привласнювала не тільки землі, але й імена. Хоча насправді Адам Йоган фон Крузенштерн – естляндський барон німецького походження з-під Ревеля (зараз місто Тарту в Естонії), а Юрій Лисянський – нащадок шляхетного козацького роду гербу “Лис” з Ніжина, де його батько-священник служив у церкві Івана Богослова. Донині збереглися і церква, і могила батька-священника біля неї, і будиночок Лисянського.
Ось у ньому тепер і створюється меморіальний музей видатного мореплавця!.. Наш музей буде розповідати про ніжинське козацьке коріння нашого славнозвісного земляка, про його босоноге дитинство у рідному Ніжині, про мандри під вітрилами та небезпечні пригоди у різних таємничих куточках світу, про зустріч з першим президентом Сполучених Штатів Америки Джорджем Вашингтоном та спілкування з аборигенами-канібалами на тропічному острові Нуку-Хіва…
А ще – про наукову та літературну працю Юрія Лисянського, який залишив цікаві описи своїх пригод та мандрівок. Отже, наш музей готує захоплюючу розповідь для усіх своїх відвідувачів. Ми мріємо наповнити його українським духом, духом козацької звитяги, високої духовності, прагнення до пізнання нового й пошуку нових непроторених доріг – усім тим, чим кілька століть тому дихали й надихалися мешканці будиночку Лисянського. Попереду ще багато роботи. Власне сам будинок потребує ретельної реставрації та пристосування під потреби музею відповідно до сучасних технічних та естетичних вимог.
Потрібно зібрати цінну архівну інформацію та чимало цікавих експонатів, які допоможуть розкрити тему, заявлену у назві музею. Зрештою, експозиція потребує сучасного художньо-естетичного оздоблення… Зрозуміло, що зараз, коли триває війна з підступним ворогом, нам важко планувати нашу подальшу діяльність, яка, безумовно, потребує певних фінансових витрат…
Але ми віримо в найкраще та впевнено дивимося у майбутнє! Ми, колектив працівників музею та однодумців-ентузіастів, віримо, що настане день і наш новостворений Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського радо відкриє двері для своїх відвідувачів! А поки-що, до 260-річчя нашого видатного земляка, ми створили тимчасову виставку, яка розповідає про історію козацького роду Лисянських та навколосвітні подорожі її найяскравішого представника Юрія Лисянського. Відкриття виставки відбулося 12 квітня 2023 року, в день народження мандрівника.
Окрім пам’ятко-охоронної, дослідницької пізнавальної та науково-просвітницької, сучасний музей виконує ще одну важливу функцію – реабілітаційну. Ми всі вже тривалий час живемо у стресовій ситуації війни, коли людське життя перебуває під постійною загрозою, коли щодня люди стають свідками жорстоких бомбардувань наших мирних міст і сіл ворожими ракетами, коли на фронті щодня гинуть найкращі захисники батьківщини… Можливості нашої психіки не безмежні, вона не витримує такої постійної напруги.
Виникає посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), який супроводжується нервовими зривами, депресивним станом, соматичними проявами, девіантною поведінкою та іншими негативними проявами… Тому, навіть в умовах війни, треба давати відпочинок нервовій системі, відволікати себе від поганих думок, заряджатися позитивними емоціями. І це все заради того, щоб відновити свої внутрішні сили, підвищити працездатність та стійкість для подальшої боротьби! Найкращим засобом для відновлення сил, зцілення душі та розуму є музей. Тут на вас чекають цікаві сюжети та атмосфера, які дозволять здійснити захоплюючу подорож у часі та просторі, і водночас, доторкаючись до історії, осмислити своє власне життя, життя нашого народу, дати відповіді на важливі світоглядні питання…
Отже, Меморіальний Музей Юрія Лисянського запрошує на захоплюючі, пізнавальні екскурсії усіх бажаючих! На прикладі життя шляхетної козацької родини Лисянських наш музей розповідає про складний період історії Гетьманщини-України другої половини 18 – початку 19 століття. Про те, як російський імперіалізм нищив рештки української автономії, намагався звести нанівець пам’ять про героїчне козацьке минуле українців. Нищив, а таки не винищив! Нащадки козаків зберігали та передавали своїм спадкоємцям дух волелюбних дідів та прадідів.
МУЗЕЙ ЮРІЯ ЛИСЯНСЬКОГО ТА ПОЛІТИКА ДЕКОЛОНІЗАЦІЇ
Шановні друзі! З 27 липня 2023 року вступає в дію Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», який визначає критерії та механізми процесу деколонізації в нашій державі у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України. Оскільки останнім часом ми отримуємо закиди щодо того, що наш музей, мовляв, «займається пропагандою російського імперіалізму», мусимо висловити свою позицію, яка полягає в наступному:
– про життя та діяльність найяскравішого представника цього роду – навколосвітнього мандрівника-дослідника Юрія Лисянського.
У зв’язку з цим, за принципом історизму, в просторі нашого музею можлива присутність певних атрибутів, що можуть містити елементи символіки колишньої Російської імперії (зокрема, державні нагороди того часу, елементи озброєння, зображення прапорів та гербів на малюнках, документах та книгах тощо). Наявність цих елементів жодним чином не переслідує метою глорифікацію колишньої Російської імперії та її колоніальної політики щодо України. Згідно діючого законодавства (зокрема, вищеозначеного Закону), «заборона не поширюється на випадки використання символіки російської імперської політики… на державних нагородах, ювілейних медалях та інших відзнаках, якими нагороджувалися особи до набрання чинності цим Законом…; у Музейному фонді України, Національному архівному фонді України, а також бібліотечних фондах на різних носіях інформації…; в експозиціях музеїв, тематичних виставках; у процесі наукової діяльності, у тому числі під час проведення наукових досліджень та поширення їх результатів у не заборонений законодавством України спосіб; під час показу, опису, реконструкції (зокрема історичної) або в інший спосіб відтворення історичних подій; у творах мистецтва; у посібниках, підручниках та інших матеріалах наукового, освітнього і навчального характеру…; в атласах, картах, путівниках.»
2) Життя та діяльність Юрія Лисянського цілком підпадає під наступні положення Закону «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо незанесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та вилучення з Державного реєстру нерухомих пам’яток України окремих об’єктів культурної спадщини»:
– «У процесі очищення публічного простору від російської імперської та радянської тоталітарної політики ВАЖЛИВО НЕ ДОПУСТИТИ знищення пам’яті про значущі для України та конкретного населеного пункту історичні постаті та події. ДОЦІЛЬНО ЗБЕРІГАТИ назви/об’єкти, пов’язані з особами, які… зробили важливий внесок у розвиток української чи світової науки, культури та інших сфер суспільного життя».
Багаторічні дослідження науковців свідчать: Юрій Лисянський завжди пам’ятав своє шляхетне козацьке, українське коріння і ніколи не брав участі в «реалізації російської імперської та тоталітарної політики, спрямованої на підкорення України», «в реалізації та/чи пропаганді російської імперської… тоталітарної політики».
3) Юрій Лисянський – етнічний українець, нащадок давнього шляхетного козацько-священичого роду, предки якого в 17-18 ст. займали старшинські посади в Українському Козацькому Війську. Він народився в 1773 році, коли процеси русифікації та колонізації Гетьманщини-України набули небаченого розмаху, а українська державність була зведена нанівець імперською політикою російського самодержавства. Складні, драматичні процеси, що відбувалися в тодішньому українському суспільстві, не могли не вплинути на його свідомість та діяльність. Він був підданим колишньої Російської імперії (власне, як і всі українці, котрі народилися та жили в той час), служив офіцером на Королівському Британському та російському Балтийському флоті, брав участь у війнах, які вели Британія та російський царизм з іншими державами. Але головна заслуга Ю. Лисянського полягає в тому, що він став єдиним з українців, кому пощастило долучитися до епохи «Великих Географічних Відкриттів». Він у 1803-1806 роках, разом з естляндським німцем А.Й. Крузенштерном, очолив навколосвітню експедицію, під час якої здійснив низку відкриттів у Тихоокеанському регіоні, дослідив та описав невідомі та маловідомі на той час землі, зробив вагомий внесок у формування сучасної наукової картини світу, у розвиток географічної науки, картографії, етнографії та океанології.
4) Юрій Лисянський був першим українцем, який, під час служби волонтером на Британському Королівському флоті, самотужки вивчив англійську мову, подорожував по території Сполучених Штатів Америки (які щойно здобули незалежність) та мав аудієнцію з першим Президентом цієї країни Джорджем Вашингтоном. Згадку про цю подію та позитивні враження від США Ю. Лисянський відобразив у своїх листах та щоденниках.
5) Досягнення Ю. Лисянського як мандрівника-дослідника отримали міжнародне визанння. Сьогодні на карті світу його ім’я носять 8 географічних об’єктів, зокрема один з островів Гавайського архіпелагу (відкритий Лисянським у 1805 році), ріка, затока, півострів, мис та протока на Алясці (США), підводна гора та мис в Охотському морі. Його по праву вважають світовим рекордсменом вітрильного плавання, оскільки він без жодної зупинки здолав відстань від китайського порту Гуанчжоу до британського міста Портсмут за 142 дні.
6) Саме українське походження Ю. Лисянського стало причиною утисків щодо видання друком його книги з описом навколосвітньої подорожі, яка, на думку російських цензорів, була «написана мовою старої баби, у якій неможливо розібратися за правилами російського нарєчія». Після неодноразових спроб подолати цензурні заборони, у 1809 році, на знак протесту, Юрій Лисянський подав у відставку та видав книгу власним коштом. А 1814 року сам переклав її англійською мовою та видав у Лондоні без цензурних вилучень. Це видання отримало схвальні відгуки британських читачів.
7) Під час перебування експедиції Ю. Лисянського на Алясці взимку 1804-1805 років, він потрапив у збройну сутичку з північно-американськими індіанцями в ході так званої «російсько-тлінкітської» війни. Ще у 1802 році місцеві індіанці, котрі чинили опір російській колонізації Аляски, підняли збройне повстання і напали на форт російських промисловців, вирізавши все його населення. Як підданий колишньої Російської імперії, Ю. Лисянський був змушений взяти участь в заходах Російсько-Американської компанії по звільненню захопленого форту. Внаслідок сутички були загиблі та поранені з обох сторін. Поширюваний міф про те, що Юрій Лисянський на Алясці «розстрілював беззбройних індіанців» не відповідає дійсності: індіанські загони вправно володіли вогнепальною зброєю, і мали на руках в достатній кількості не тільки рушниці, але й гармати, тому людські втрати з обох сторін були приблизно рівними. До честі Лисянського треба зазначити, що він пішов на перемовини з вождями індіанських племен і владнав конфлікт дипломатичним шляхом. Він не порушував звичаїв війни, не чинив військових злочинів. Під час спілкування з тубільцями Ю. Лисянський і сам дотримувався, і вимагав від своїх підлеглих шанобливого ставлення до культури та звичаїв інших народів. Згодом, перебуваючи на Алясці, Ю. Лисянський досліджував культуру та побут корінного населення Півночі Америки, зібрав цінну етнографічну колекцію, засуджував колоніальну політику Російсько-Американської компанії щодо тубільного населення, засвідчив випадки голодомору у поселеннях місцевих алеутів та ескімосів, надавав голодуючим допомогу (зокрема роздавав хліб та сушену рибу з корабельних запасів). Усі ці моменти, наперекір цензурним заборонам, він відобразив у своїй книзі.
8 ) Протягом 19-20 ст. російська імперська та радянсько-комуністична ідеологічні машини насаджували колоніальний міф про українців та Україну як про “селянську націю”, про веселий край, тубільне населення якого здатне хіба що співати-танцювати, колядувати, їсти галушки та сало з горілкою. У цю примітивну схему не вкладався шляхетний нащадок козаків, який був здатний підкорювати хвилі Світового Океану та відкривати нові незвідані землі. Отже, на наше глибоке переконання, нащадок українського козацтва Юрій Лисянський є яскравим свідченням того, що навіть у колоніальний, бездержавний період українці були здатні стверджуватися та реалізовувати себе у світовій історії та на світовому рівні.
ЮРІЙ ЛИСЯНСЬКИЙ ПРО КОЛОНІАЛЬНУ ПОЛІТИКУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НА АЛЯСЦІ
Повстання індіанців-тлінкітів на острові Сітка проти російських колонізаторів у 1804 році
У листопаді 1804 року, здійснюючи навколосвітню подорож, Юрій Лисянський на шлюпі “Нева” прибув до тихоокеанського узбережжя Аляски – так званої “Російської Америки”. Тут команда «Неви» на чолі з капітаном вимушено взяла участь російсько-індіанській війні (колоніальні війни не були метою експедиції). Зокрема, разом з військами «правителя Російської Америки» О. А. Баранова (1746-1819), на своєму шлюпі «Нева» та інших суднах Ю.Лисянський здійснив штурм захопленого індіанцями-тлінкітами форту на острові Сітка. Форт був захоплений за 4 дні (1-4 жовтня 1804 р.).
Обидві сторони понесли суттєві втрати у живій силі, зокрема загинули троє членів екіпажу «Неви». Після проведених переговорів Ю.Лисянського з тойонами (вождями) було досягнуто домовленності та індіанці відступили. Згодом команда шлюпу «Нева» під керівництвом Ю.Лисянського взяла участь у будівництві нового форту, що отримав назву «Ново-Архангельськ» (зараз місто Сітка, США).
Під час перебування на Алясці та у Тихому океані Лисянський склав докладний опис островів Кадьяк та Сітка, накреслив надзвичайно точні мапи тихоокеанського узбережжя Аляски, дослідив та ретельно описав географічні й природні умови регіону, провів грунтовне етнографічне дослідження корінного населення. З гіркотою дослідник засвідчив надзвичайну бідність місцевих мешканців, з обуренням описав жорстоку політику російської колоніальної адміністрації (в особі керівництва РАК) по відношенню до корінних народів Аляски – ескімосів, алеутів, чугачів та інших.
Алеут на байдарці
“Кадьяк і острови, що його оточують, управляються чиновниками (Російско-Американської) Компанії. Усі природні мешканці перебувають у віданні Кадьяцької контори. Про інші місця, що належать Компанії, я не можу сказати з такими ж подробицями, як про Кадьяк, на якому я прожив близько року. Усі кадьякці вважаються тепер російськими підданими. Компанія не тільки за їхньої допомоги запасає собі і своїм службовцям, яких налічує до тисячі осіб, життєві припаси на цілу зиму, але й використовує їх на інші роботи. З них складаються партії для лову морських бобрів (каланів), вони промишляють лисиць, нерп, птахів та єврашків (арктичних ховрахів), одним словом, вони такі працівники, яких в інших місцях неможливо відшукати; виконують накази Компанії з найбільшим послухом і бувають задоволені тим, що їй за їхню працю заманеться заплатити. Крім бісеру, тютюну та інших європейських дрібниць, їм платять за промисел пташиними, єврашечими та тарбаганьїми парками за нижче наведеним списком. Ця остання торгівля є найвигіднішою для Компанії, оскільки не коштує майже ніяких витрат: матеріал, з якого жінки шиють різний одяг, добувають самі мешканці за нарядом та віддають у комори, де потім самі ж його й купують. Швачки у нагороду за свою працю отримують тільки голки, які залишаються в них від роботи, а тойонші (дружини вождів-тойонів) нерідко отримують по папуші (папуша – пакунок) тютюну. Однак, треба зізнатися, що ця настільки прибуткова для Компанії торгівля може з часом обернутися найбільшою шкодою для тутешніх мешканців. Вони кожного літа від’їжджають від осель своїх до тисячі верств у малих шкіряних човнах і в такий спосіб на вельми тривалий час розлучаються зі своїми дружинами та дітьми, котрі не тільки примножувати рід свій, але й необхідно потрібної дя харчування свого їжі здобути бувають не в змозі. До цього додати треба, що в дорозі вони нерідко зустрічаються з ворогами і втрачають життя. Ті ж, хто залишається влітку на острові, замість власної своєї роботи, змушені бувають працювати на Компанію, навіть і самі найстарші люди не звільнені від цього тягаря. Вони ловлять морських птахів, і кожен з них зобов’язаний наловити стільки, щоб вистачило на сім парок. Такі порядки вкрай не подобаються тутешнім мешканцям, котрі ставляться до старості з великою пошаною. Мене запевняли, що багато стариків, обтяжених роками, вибиваються із сил, ганяючись за здобиччю по стрімчастих скелях, падають з них і таким чином стають жертвами користолюбства інших… Вищеозначені причини, якщо вони зовсім не будуть знищені, невпино зменшиватимуть кількість мешканців Кадьяка. Теперішнє становище кадьякців настільки суперечить правилам справедливості, наскільки є шкідливим і для самої Компанії. Якщо воно, на превеликий жаль, не зміниться на краще, то через 20 років не залишиться на цьому острові й 300 людей, а найбагатші у своєму роді промисли мають зникнути геть, бо майже жоден із природних росіян не в змозі вбити бобра… Тоді приїжджий не матиме нестерпного незадоволення зустрітися тут з жодним мешканцем, який блукає без будь-якого одягу, що зараз вельми часто бачити трапляється, не виключаючи навіть і таких людей, які за старих часів були заможними й вельми багатими.”
Місто Сітка на Алясці, США
“30 березня (1805 року) у нас весь день пішов на огляд берегів… Кілюдинська затока хіба що трохи коротша за Ігацьку і майже зовсім на неї схожа… Дорогою приставали ми до одного селища, в якому знайшли безліч дітей та бабусь, майже напівмертвих від голоду, бо всі молоді люди чоловічої статі перебували з п. Барановим (ще з минулої весни). Не маючи достатньої кількості провіанту на зиму, ці нещасні були буквально заморені голодом. Бажаючи, наскільки можливо, полегшити їхнє тяжке становище, я віддав їм усю сушену рибу, що була тоді зі мною, і залишив це сумне місце, цю обитель нещастя, з не дуже приємними відчуттями… Це була справді зворушлива картина, коли я бачив, як ці виснажені істоти виповзали зі своїх хижин, щоб подякувати мені за незначне полегшення, яке я їм надав… Місцеві мешканці, що були сповнені найбільшої вдячності, залишивши свої халупи, вклонялися мені в землю і багаторазово вимовляли слово «ладно», що означає тут значно більше, ніж спасибі. Маю зізнатися, що такої суцільної бідності, як у цьому поселенні, я ніде й ніколи не бачив…”
“Наступного ранку, як тільки в околицях стало відомо про моє прибуття до гавані Трьох Святителів, кілька тойонів (вождів племен) зібралися, щоб побачити мене. Після звичайних компліментів та частування тютюном з мого боку, розмова почалася на загальну тему – про бідність. Я намагався з певною серйозністю переконати їх відкинути лінощі та неробство, які так помітні серед них, і взятися до роботи. Я вказав, як і в попередньому випадку, на численні зручності, які вони могли б отримати від цього, і яких вони зараз абсолютно позбавлені. Тойони уважно вислухали мою пораду і запевнили мене, що вони були б щасливі слідувати їй, але є багато обставин, що стоять на перешкоді. І я повинен зізнатися, що почервонів від сорому, коли почув, що головною з них була надмірна ціна, встановлена російською компанією на всі необхідні предмети, і особливо – на її залізні інструменти, що унеможливило для остров’ян їх придбання. Тойони говорили мені, що вони не мають коштів купувати інструментів з лавок компанії, бо змушені бувають платити за найпростішу сокиру два бобри, а за ніж – по одному… З цього кожний зрозуміти повинен, що неможливо завести хліборобство в такому місці, де найнеобхідніші для людини речі коштують так дорого. Це спонукало мене запитати про ціну й інших товарів, що продаються, і з усіх обставин видно, що кожному мешканцю, що має дружину і трьох дітей, потрібно вжити на одну тільки одежу десять морських бобрів щорічно. Нарешті наша розмова дійшла до самого джерела або до першопочатків їхнього нещастя. Тойон Розбитівського селища, людина за своїм станом досить розумна, почав історію свою тим, що від самого прибуття до них російських промисловців, вони з року в рік стають біднішими. Якщо це так, то якого покращення можна очікувати від цих людей, або як можна рекомендувати їм ефективно займатися обробітком землі, що було частиною моїх рекомендацій, які я їм давав?”
“Наступного дня, незважаючи на сніг та холодний вітер, я вирішив рушити вперед і о 9-й годині ранку прибув до селища Езопкіного, де через погану погоду змушений був заночувати. Опівдні штурман Калінін їздив до ближньої затоки, а я, дізнавшись, що в селищі Анікінському панує суцільний голодомор, від якого шість хлопчиків та одна стара вже померли, відправив туди на своїй байдарці сушеної риби та китовини…”
Юрій Лисянський, “Подорож навколо світу”, СПб, 1812.
Urey Lisianski, “A Voyage round the World”, London, 1814
Ім’я мандрівника-дослідника Юрія Лисянського та його меморіальний музей цілком заслуговують на своє гідне місце в культурно-історичній свідомості та суспільному просторі українського народу. А ми й надалі докладатимемо всіх можливих зусиль для того, щоб наш музей був центром правдивого висвітлення та популяризації української історії та культури, патріотичного виховання молоді, дієвої протидії імперській російській ідеології та фальсифікаціям історичного минулого.
Музей – це надзвичайно дієвий засіб патріотичного виховання юнацтва! Саме тут ви зможете доторкнутися до живої історії краю, дізнатися про минуле нашого міста, про видатних земляків, що своїми вчинками уславили рідний Ніжин. Ніжинський Меморіальний будинок-музей Юрія Лисянського навіть в умовах військового стану не припиняв своєї науково-дослідницької діяльності, а відтепер ще й поновив екскурсійно-просвітницьку роботу. Поки що, на жаль, в режимі попереднього замовлення. Домовитися про екскурсію по виставці “Мандрівник козацького роду”, присвяченій видатному землякові-мореплавцю Юрію Лисянському, ви зможете за телефонним номером 0960416106. Ласкаво просимо до музею!
Ми переконані в нашій неминучій перемозі над ворогом і висловлюємо щиру вдячність Збройним Силам України за те, що можемо тут, у тилу, робити свою державницьку справу! Слава Україні!
Олександр Сергійович Морозов, історик, музеєзнавець, краєзнавець,
директор бібліотеки імені академіка М. О. Лавровського Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя,
завідувач Музею рідкісної книги НДУ ім. Миколи Гоголя та Музею Юрія Лисянського
Олександр Морозов. «Колумб козацького роду: мореплавець Юрій Лисянський»
Ніжинський Магеллан – Юрій Лисянський
61-й випуск «Простої історії з Володимиром Пилипенком». 11.04.2020
Гість студії – Сергій Зозуля, науковий співробітник Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського.
