У регіоні Кампанія на півдні Італії офіційно мешкають понад 40 тисяч українців, а нелегалів – щонайменше вдвічі більше. Це другий показник з усіх італійських областей. Два роки тому туди на заробітки виїхала родина Ситих із Переяслава-Хмельницького (Київщина). Ігор, Вікторія та їхня донька Діана оселилися в гірському місті Джиффоні-Валле-П’яна (провінція Салерно) з населенням близько 10 тисяч осіб. У травні вони на кілька тижнів приїжджали додому. Ігор Ситий (32 роки) розповів “Віснику”, як їм живеться в Італії.
– Як ви потрапили на заробітки в Італію?
– Це все завдячуючи нашій кумі Крістіні. Вона родом із Переяслава-Хмельницького і вже понад п’ять років проживає в Італії. У свій час теж поїхала туди на заробітки. Облаштувалася і допомогла нам переїхати. Знайшла роботодавця, який оформив офіційне запрошення на роботу, допомогла з оформленням документів. Ми отримали посвідку на проживання і маємо можливість легально жити і працювати в Італії.
– Як пережили період адаптації?
– Довго акліматизовувалися. Ми приїхали влітку. Вдень була спека понад 40 градусів і дуже душно аж до півночі. Рятували кондиціонери, які є в кожному приміщенні. Погода дуже мінлива. Зранку може бути холодно, до обіду – уже спекотно, потім піде дощ. Через різку зміну погоди складно визначитися, як одягатися. Найнижча температура взимку – нуль градусів.
Ми приїхали, італійської мови не знали. Зламати мовний бар’єр складно. Спілкування нам дуже не вистачало. Це важко, коли не можеш людині розповісти про себе, про свою країну та й просто поспілкуватися на якусь тему. Добре, що Крістіна живе недалеко, ми постійно бачимося. Познайомилися і з іншими іммігрантами. Взагалі там українці стають ріднішими. Наприклад, можна попросити українку, щоб вона забрала твою дитину зі школи. Вона обов’язково допоможе, навіть якщо ви бачилися до цього кілька разів. Були моменти, коли хотілося повернутися додому. В Інтернеті ми бачили одну Італію, а насправді вона інша.
– Ким ви працюєте?
– Ми з дружиною по черзі працюємо в барі, який належить італійській родині. Відвідувачі бару – це переважно постійні клієнти, мешканці сусідніх будинків, здебільшого люди старшого віку. Вони ходять у бар щодня, буває, по кілька разів. Зранку замовляють у барі каву й читають свіжу пресу. Ввечері після роботи заходять на бокал пива. У неділю перед обідом люблять випити просекко, схоже на наше шампанське, до якого подають різні канапе. Для постійних клієнтів бар – ніби другий дім. Тут можна поспілкуватися, подивитися футбол, пограти в карти.
Кави італійці п’ють багато і тільки маленькими дозами. Стандартна кава еспресо – 30 мл. Але слово “еспресо” там ніколи не кажуть, просто кава. Якщо 40 мл – кава лунго. А рістрето – це міцний кавовий напій об’ємом 20 мл, на два ковтки. До кави завжди подається склянка води. Вона очищає в роті інші смаки. Також відомо, що кава виводить воду з організму. Тому перед кавуванням італійці поповнюють запас води. Порція кави коштує в барі – від 0,7 євро.
Бар працює до 22 години. Ми з дружиною чергуємося, наприклад, я працюю зранку до обіду, а потім вона з обіду до вечора. Але якщо останній клієнт прийшов за п’ять хвилин до закриття, він буде сидіти, стільки захоче. Тобто фактично працюємо до останнього відвідувача. В Італії дуже цінують кожного клієнта.
Також я допомагаю італійській родині по господарству. Стрижу газони, кущі, вивожу автомобілем сміття на сортувальну базу. Якщо везеш самостійно, це дешевше. Між іншим, українські водійські посвідчення там визнають, і їх можна обміняти без іспитів на італійські. А на роботу я їжджу велосипедом.
– В яких умовах проживаєте?
– Ми винаймаємо двоповерхову квартиру в старій частині міста. На першому поверсі – кухня-студія (в одному просторі об’єднані кухня, вітальня, їдальня), гардеробна і ванна, а на другому поверсі – дві спальні й санвузол. Оренда житла – від 300 євро, додатково оплачуються комунальні послуги. Центрального газопостачання і опалення немає. Ми купуємо газовий балон за 20 євро і його вистачає на 3 місяці. А взимку обігріваємо квартиру кондиціонером у режимі “тепло”. Як правило, у будинках і квартирах місцевих жителів є каміни.
Квитанції за воду і сміття приходять два рази на рік. За світло платимо кожні два місяці. Це близько 100-120 євро. Усю електротехніку (бойлер, холодильник, телевізор, пральну машинку) купували із зарплати. У нас, якщо “стіралка” поламалася, треба кілька місяців збирати гроші на нову. А там отримав зарплату і можеш придбати будь-яку техніку для дому.
– Як ставляться до українців?
– Як я чув, до українців і поляків ставляться нормально. Не люблять румунів.
Українських жінок в Італії більше, ніж чоловіків. Жінкам простіше знайти роботу. Вони влаштовуються прибиральницями, офіціантками, доглядають за дітьми. Старші доглядають за хворими й стариками.
Італійки наших жінок недолюблюють, називають їх страньєри (іноземки). Бо переживають, що українки можуть відбити в них чоловіків. Італійці заглядаються на українок і охоче гуляють з ними. А нерідко й одружуються. Бо наші жінки вродливі, слідкують за собою, вміють готувати, не бояться ніякої роботи.
– Скільки платять заробітчанам?
– Доглядальниці за старими людьми заробляють від 600 євро. При цьому вони не платять за житло і харчування. На сезонних роботах, скажімо, зборах врожаю, заробляють від 800 євро. Житло там можуть надавати безкоштовно. Як правило, на земельні роботи наймаються марокканці. Прибиральниці отримують від 6 до 12 євро за годину.
– А як ви розважаєтесь?
– Щорічно наприкінці зими по всій Італії проходять карнавали. Кожен мікрорайон нашого міста готує карнавальну платформу. Містяни, за бажанням, шиють собі костюми на цю тему. Карнавальна хода рухається через усе місто до центральної площі, де відбувається “масовка” – виступають групи, танцювальні колективи, продаються різні наїдки.
У кінці травня починається купальний сезон і триває до жовтня. Місто Салерно, яке за 15 кілометрів від нас, розташоване на березі Тірренського моря. Квиток туди коштує 2,20 євро. Там є гарні міські пляжі, обладнані душами. Любимо відпочивати там сім’єю.
Ми працюємо у подружньої пари пенсійного віку. У них три сини, які вже мають свої сім’ї. На день народження всі збираються у будинку батьків. Нас теж запрошують. Пригощання – за типом шведського столу, подають сири, в’ялене м’ясо (поршуто), кілька видів салямі, зелень. Поки гості пригощаються і спілкуються, готують піци. Це як у нас шашлики. Спеціальна піч, де випікають піци, стоїть у дворі.
На святкуваннях італійці співають у караоке, багато танцюють. Взагалі вони дуже веселі й життєрадісні.
– Ваша донька навчається в італійській школі?
– Так. Діана навчається у другому класі. За перші два місяці навчання вивчила італійську і спілкується краще за нас. У її класі 15 дітей, кожен сидить за окремим столом. У них є тільки перерва на обід. Харчуються діти в шкільній їдальні. Але ми ще й купуємо Діані в школу паніні. Два основних шкільних предмета – математика й італійська. Також діти вивчають англійську, історію, географію, правила поведінки, музику, малювання. Найбільше нас здивувало, що в школі викладають релігієзнавство. Такого предмета як фізкультура немає.
Батькам не треба здавати гроші на ремонти школи й класу. Усі підручники дають безкоштовно. Ми купуємо робочі зошити й ручки. Між іншим, у школярів спеціальна ручка з гумкою. Якщо неправильно написав, можна стерти. Ручку купуємо раз на два тижні, вона коштує 2,5 євро.
– Розкажіть про інші ціни.
– Ми два роки живемо в Італії, і ціни не змінилися. Така стабільність нам дуже подобається. Якщо італійці бачать, що десь в магазинах ціна вища, вони невдоволені: “Хіба ця піца зроблена не з тих самих помідорів чи сиру?” Найдешевша піца “Маргарита” коштує 2,50 євро. Там лише сир і паста. Можна замовити метрову, яка складається з трьох видів піци, за 10 євро. А піцетта коштує 80 євроцентів.
Скупляємося переважно в супермаркеті. Пакет молока там коштує 1,3 євро, сир пармезан – 10-11 євро, хліб – від 0,5 до 5 євро, вино – від 2 євро.
Світлини надав Ігор Ситий
