Украї́нський ві́льний університе́т (УВУ) (нім. Ukrainische Freie Universität) — приватний український університет, розташований у Мюнхені, Німеччина.
Заснований 17 січня 1921 року у Відні — столиці Австрії.
Ініціатори його заснування — українські професори університетів Австро-Угорської і Російської імперій, Союз письменників і журналістів, студенти, які після Першої світової війни й Українських визвольних змагань опинились в еміграції.
Восени 1921 року осідок УВУ перенесено до Праги, столиці Чехо-Словацької Республіки: у Празі УВУ одержав приміщення та фінансову підтримку від уряду Чехо-Словацької Республіки, очолюваного президентом Томашом Масариком. Саме тоді у Празі проживала значна кількість українських професорів та високошкільної молоді, що й сприяло розвиткові УВУ: на перший семестр вписалось понад 700 слухачів. Протягом свого існування в Празі УВУ розгорнув багатогранну педагогічну, науково-дослідну й видавничу діяльність, визнану в тодішній Чехо-Словацькій Республіці та поза її межами.
В Університеті було відкрито лише два факультети: філософський і правничий. Професорська колегія складалась із визначних учених, позбавлених окупаційними режимами своїх кафедр та прав викладати у вищих навчальних закладах України. Серед них такі визначні вчені: Дмитро Антонович, Леонід Білецький, Іван Горбачевський, Станіслав Дністрянський, Дмитро Дорошенко, Олександр Колесса, Степан Рудницький, Володимир Старосольський, Степан Смаль-Стоцький, Андрій Яковлів, Сергій Шелухін, Роман Дражньовський.
Зі вступом радянських військ до Праги весною 1945 року майно, бібліотека й архіви віденського й празького періодів Університету були частково знищені, частково вивезені до Радянського Союзу, ректора о. Августина Волошина арештовано, згодом замучено у в’язниці.
Унаслідок воєнних подій 1945 року, більшість професорів і студентів були змушені покинути Прагу та переселитися на Захід, в Баварію. У Мюнхені восени 1945 року починається третій період (після віденського і празького) існування УВУ. Початки були дуже тяжкі: Університет матеріально опирався винятково на власні сили. На обидвох факультетах 1947 року кількість викладачів УВУ доходило до 80, включно з такими визначними вченими, як-от: Ю. Бойко-Блохін, М. Васильїв, Григорій Ващенко, В. Державин, В. Доманицький, Павло Зайцев, Б. Крупницький, Володимир Кубійович, Зенон Кузеля, Олександр Кульчицький, П. Курінний, Іван Мірчук, Олександр Оглобин, Л. Окіншевич, Ю. Панейко, Наталія Полонська-Василенко, Іван Раковський, Ярослав Рудницький, Вадим Щербаківський, — а пізніше: Юрій Старосольський, Олександр Юрченко, В. Янів, Олекса Горбач, Ярослав Падох, Іван Кошелівець, професор В. В. Коптілов.
У Мюнхені Український Вільний Університет, внаслідок плідної науково-дослідної і педагогічної праці, отримав 1950 року офіційне визнання Баварського уряду і право промоцій та габілітацій (розпорядження Баварського Державного Міністерства Освіти й Віросповідань від 16 вересня 1950, № ХІ 60710). Досягнення УВУ визнано при введенні нового Баварського високошкільного закону, коли окремою Новелею до нього від 28 червня 1978 року підтверджено право промоцій і габілітацій УВУ, тобто право надавати титули магістра, доктора і габілітованого доктора. Згодом Міністерство освіти України визнало правочинність дипломів УВУ договором УВУ і тим же Міністерством від 12 листопада 1992 року.
Сьогодні УВУ дає змогу студентам з України вивчати ті предмети, які в СРСР були заборонені, або спотворені до невпізнанності. Крім того, молодь з України має нагоду вивчати життя Заходу, користатися бібліотеками Заходу. Тут же в УВУ навчаються і студенти діаспори. Тому одна з найважливіших ролей Університету — бути науковим мостом між світом діаспори і сучасною Україною. Професорська Колегія і Сенат УВУ вірять, що 3-я фаза діяльності УВУ буде теж успішною.
Бібліотека Українського Вільного Університету в Мюнхені – одна з найважливіших українських культурних цінностей в Європі. Фонди бібліотеки налічують понад 30 тисяч книжок і періодичних видань. 1991 року комісія Міністерства внутрішніх справ Німеччини визнала бібліотеку УВУ найважливішим джерелом україністики в німецькомовному світі.
В зв’язку з фінансовими труднощами університет продав своє давнє приміщення на вул. Pienzenauerstr. 15 (в найдорожчому районі м. Мюнхена — Боґенгаузені) у 2008 році та здійснив купівлю скромнішого, але більш функціонального приміщення на вул. Barellistr. 9a (у районі Німфенбурґу), а також створив за рахунок залишку коштів власний фонд, відсотки з якого забезпечуватимуть подальшу діяльність УВУ.
Визначні професори:
Історики: Дмитро Дорошенко, Олександр Оглоблин, Наталія Полонська-Василенко.
Географи: С. Рудницький, Володимир Кубійович.
Філологи: С. Смаль-Стоцький, О. Колесса, Ю. Шевельов, Я. Рудницький, О. Горбач, В. Державин.
Філософи: Д. Чижевський, І. Мірчук, О. Кульчицький, В. Янів.
Етнографи: З. Кузеля, В. Петров.
Історики мистецтва: Д. Антонович, В. Залозецький.
Музикознавці: Д. Левитський.
Історики Церкви: В. Біднов, М. Чубатий, О. Лотоцький.
Юристи: С. Дністрянський, О. Ейхельман, Р. Лащенко, В. Старосольський, А. Яковлів, Л. Окіншевич, В. Панейко, С. Шелухін.
Економісти: В. Тимошенко, О. Мицюк, Є. Гловінський.
