250-ліття Василя Каразина: “Могутнім може бути тільки народ, озброєний знаннями”

Василь Каразін залишився в пам’яті нащадків насамперед як засновник Харківського університету та бібліотеки, які з успіхом працюють і в наші дні. Проте він був і знаменитим вченим-просвітителем – написав близько 60 наукових робіт і все життя вірив у нездоланну силу народу, озброєного найсучаснішими знаннями.

Василь Назарович народився 10 лютого 1773 року в селі Кручик Харківської губернії. Батько Назар Олександрович був військовослужбовцем. Мати Варвара Петрівна походила з родини козацького сотника. Початкову освіту хлопець здобував у найкращих тогочасних просвітителів. Був особисто знайомий з Григорієм Сковородою. Саме його твори вплинули на формування світогляду Василя.

У 1783 році вступив на військову службу й був записаний до Орденського кірасирського полку, за сім років – до Семенівського. Водночас ходив на лекції Гірського кадетського корпусу, де отримав ґрунтовні знання з природничих наук – хімії, фізики, а також поглибив свої знання з математики й іноземних мов.

У 22 роки Василь пішов у відставку й оселився в родовому маєтку в Кручиках. Займався науками. Невдовзі одружився з кріпачкою. Кілька років не виїжджав за межі повіту. А тоді вирішив покинути Російську імперію та виїхати за кордон. Але не вдалося. Тоді для цього потрібен був дозвіл імператора, а Каразін його не мав. Тому на кордоні Василя, вагітну дружину та їхнього слугу запроторили до в’язниці при спробі незаконного перетину меж імперії. Не чекаючи на офіційне донесення, Каразін на випередження написав звернення до Павла I, де пояснив свої дії. У листі йшлося: “Я волів позбавитись Вашого правління, як надзвичайно жорстокого. Вільний спосіб мислення і жага до науки були єдиною моєю провиною”.

Така сміливість і щирість вразила імператора. Павло І прийняв несподіване для всіх, особливо для Василя рішення, замість покарання Каразін отримав посаду у державній скарбниці. Ця служба вимагала постійної роботи в головних архівах імперії, тому вчений використовував нагоду й збирав історичні документи для своїх досліджень.

Після вбивства Павла І та приходу до влади його сина Олександра І, Каразін розробив проект модернізаційних економічних і політичних реформ для Російської імперії. Новий цар зробив Каразіна своїм радником та міністром освіти. На цій посаді вчений став реалізовувати свої ідеї щодо заснування університету в Харкові. Подолавши чимало перешкод – домігся свого. 24 січня 1803 року було видано царський указ про відкриття вишу. Та вже в червні Василя Назаровича звинуватили в розтраті державних коштів без відома начальства й відсторонили, а потім взагалі заборонили втручатися у справи університету, водночас звільнивши зі служби в міністерстві. Уже без участі Василя Назаровича, зусиллями професора Івана Ризького та Іллі Тимківського 17 січня 1805 року було відкрито Харківський університет.

Губернаторський палац – перша будівля Харківського університету

Після цього Каразин повернувся до родового маєтку. У Кручиках він відкрив єдину на той час на Слобожанщині початкову школу для дітей кріпаків. У цьому закладі навчали основам читання, письма, арифметиці та музиці. Василь Назарович сам уклав посібники для навчального процесу. Не полишали вченого й думки про відкриття жіночих училищ. У своєму ж домі він обладнав хімічну лабораторію та метеорологічну станцію, до речі першу в Харківській губернії, і протягом кількох десятиліть вів систематичні погодні спостереження. Йому належить ідея створення метеостанцій по всій території імперії. По його смерти вони втілилися в життя.

Каразін також удосконалив технологію виробництва спирту, миловаріння, свічок, що горіли без диму, обробки шкіри, винайшов спосіб виготовлення водонепроникного цементу та одержання смол, дьогтю та скипидару з деревинного вугілля. Вивів нові сорти зернових, пропагував у вжиток картоплю. Каразін дослідив вплив електрики на процеси бродіння і відкрив технології консервування й висушування плодів водяною парою, винайшов метод бальзамування тварин. У 1838-му вчений запропонував проект парового опалення тощо. Чимало винаходів вченого було забуто та повторено іншими пізніше, зокрема виготовлення штучних алмазів.

У 1820 році Каразіна заарештували й кинули до Шліссельбурзької в’язниці на пів року. Він нібито підбурював солдатів-семенівців до повстання. Зрештою, звільненого вченого відправили до родового маєтку під постійний нагляд жандармів і без права виїздити за межі своїх земель. Лише через 18 років йому дозволили оселитися будь-де окрім Петербурґа та Москви.

Окрім дослідів і науки був активним громадським діячем. Писав імператору Олександру І листи, у яких закликав розпочати політику звільнення селян від кріпосництва та стати на шлях боротьби проти казнокрадів. Загалом було списано понад сім зошитів до царя в яких Каразін описував проблеми, що штовхають імперію до загибелі. Зрештою самодержцю це набридло. і він заборонив писати йому.

Восени 1842 року Каразін вирушив до Криму, але дорогою захворів і змушений був вертати назад, утім доїхав лише до Миколаєва і вже 16 листопада Василь Назарович помер. Йому було 69 років. Похований на міському цвинтарі. На склепі викарбувано:

“Винуватець заснування у Росії Міністерства народної освіти, засновник Харківського університету, фундатор і правитель Філотехнічного товариства, запроваджувач квітучої торгівлі та добробуту громадян у місті Харків; природознавець, який подав перший думку про можливість зробити з метеорології науку точну, корисну для людей; почесний член різних вчених товариств, російських та іноземних”.