30 років Декларації про державний суверенітет України
Так, рівно 30 років. Ця кругла, поважна і зобов`язуюча цифра названа наперекір балачкам про наші «майже 30 років» державності. Майже – це від 24 серпня 1991 року, ухвалення Верховною Радою Акту Незалежності. І цей ювілей ми святкуватимемо наступного року.
Але ювілей і нині, якраз сьогодні. А зобов`язуючою цю цифру названо, аби підкреслити: як надовго, на роки і вже й десятиліття, застряли ми на цих манівцях. На шляху переходу від колонії до держави, від тоталітарного до демократичного суспільства. Шляху, який багато країн пройшли значно швидше.
30 років. І є резон у тому, коли багато хто пропонує відлік нашої незалежності вести саме від 16 липня 1990 року, коли Верховна Рада тоді ще Української РСР (радянської соціалістичної республіки в складі СРСР) ухвалила цю Декларацію про державний суверенітет. Рада, обрана в березні того ж року, яка в серпні наступного проголосила незалежність.
Дехто взагалі пропонує вести цей відлік від 22 січня 1918 року, дня проголошення Центральною Радою Універсалу про незалежність Української Народної Республіки. Але потім була поразка наших визвольних змагань і сім десятиліть жахливого комуно-радянського режиму. А тут – безперервність 30-и останніх років.
1990 рік. Минуло 5 років Перебудови, яка асоціювалася з молодим і енергійним лідером компартії та СРСР Михайлом Горбачовим, до речі, українцем по матері. Чи це була спроба демократичної трансформації країни, чи спроба якось її «олюднити», врятувати, але СРСР сипався на очах. Бо все має свій вік. У тому числі й це дивовижне утворення, найбільша за площею держава планети, яка виникла лише завдяки сотням років агресії й експансії Московії, стягуванню московитами-росіянами абсолютно різнорідних земель і народів, од Прибалтики до Середньої Азії, Сибіру й Далекого Сходу.
1989 рік ознаменувався крахом так званого соціалістичного табору в Європі. Польща, Чехія, Угорщина, інші країни цього соцконцтабору швидко переходили до нового життя, прощалися з комуністичними режимами. В СРСР три республіки Прибалтики – Литва, Латвія, Естонія – проголосили незалежність, притому, навіть її відновлення, адже заявили, що ніколи й не входили до Радянського Союзу, а були ним окуповані, у змові з нацистами, в 1940 році.
12 червня 1990 року Декларацію про державний суверенітет проголосила Російська Федерація.
Так, реально остаточний крах СРСР розтягся ще на рік, але це вже був початок краху. Офіційно і юридично.
Відкриймо енциклопедію. «Держа́вний сувереніте́т — верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах».
Чітко і ясно. Це і є НЕЗАЛЕЖНІСТЬ держави.
Читаємо карбовані вже перші рядки Декларації. Ось преамбула:
«Верховна Рада Української РСР…
ПРОГОЛОШУЄ
державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».
Ось розділ 1 Декларації:
І. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ
Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення.
Ось наступні розділи:
ІII. ДЕРЖАВНА ВЛАДА
Українська РСР є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.
Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території.
V. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВЕРХОВЕНСТВО
Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території.
Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.
ІХ. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА
Українська РСР має право на власні Збройні Сили.
Українська РСР має власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української РСР.
Вдумаймося в ці чіткі формулювання. Які ще треба на підтвердження, що йдеться саме про незалежну державу.
Але чому ж наш шлях до реальної державності так розтягся? Можна, звичайно, навести об’єктивні причини: це ота подвійна трансформація, державницька – від колонії до держави, і суспільна – від тоталітаризму до демократії. Далеко не всі країни проходили ці дві трансформації одночасно.
А можна говорити і про суб’єктивні чинники. Такими вже ми виявилися, найперше – наша так звана національна еліта.
…В ці липневі дні – ще один ювілей. Рівно 30 років тому відбувся перший з двох знаменитих агітаційно-просвітницьких походів Чернігівщиною обласних організацій Народного Руху України й Товариства «Просвіта». Він був усього дводенним, але з фінішем у гетьманській столиці Батурині, історичну пам’ять про який і почали відроджувати саме рухівці й просвітяни. За рік, у липні 1991-го, відбувся другий, уже тижневий похід з Чернігова, північними районами області й до Батурина, з великим Козацьким святом там.
Минуло 30 років. Провідники нашої незалежності – в глибокій кризі. Рух, який розколовся 21 рік тому, у 1999 році, за ці два десятиліття просто деґрадував, опинився на марґінесі. В кризі й «Просвіта». Не краща ситуація і загалом у так званих національно-демократичних силах, які нині просто на узбіччі суспільно-політичного життя.
Але, попри все, сьогодні ювілей. Зі святом! Будуймо те, що так важко чомусь давалося ці аж 30 років.
Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо»
Чернігів
15.07.2020
