Василь Вовчок – знаний закарпатський живописець, заслужений художник України, лавреат премії імені Й. Бокшая та А. Ерделі, викладач Ужгородської школи мистецтв, учасник багатьох обласних, всеукраїнських та закордонних художніх виставок та пленерів живопису. Християнин, голова родини, батько двох дорослих доньок: Олесі та Наталки, дідусь, громадський діяч, нагороджений відзнакою «Почесний громадський діяч Закарпаття» III ступеню.
29 квітня цього року Василеві виповнилося 65!! 10 травня 2024 року в галереї «Ужгород» (м. Ужгород, пр. Свободи, 7/26) відкрилася персональна виставка його робіт під назвою «Уклін тобі, високий любий Світе…». Художник склав творчий звіт перед шанувальниками малярства, мистецтвознавцями, колегами по ЗО НСХУ. Виставка складалася з двох частин: перша, іменувалася «Уклін тобі, високий любий світе…» – традиційні карпатські краєвиди, натюрморти; друга, особливо цікава, – краєвиди створені на теренах США: «Об’їду світ увесь великий…», в цій країні живописець бував неодноразово.
Своєрідним епіграфом до виставки стали чудові слова поета Василя Вовчка, дядька Василя Івановича:
«Об’їду світ увесь великий
Cюди вернусь – завжди мені
Засвітить вогник срібноликий
у материнському вікні», – з вірша «Совість».
Художник розповідає (ч.1): «Мій прадід Юрій Агоста – будівник, працював у Нью – Йорку. Напередодні I Світової війни приїхав у Закарпаття, щоб забрати родину до США. Почалася війна, був вимушений залишитися в краї, де й мешкав до кінця життя. Мав багато дітей. Його праправнучка волею долі опинилася в США, вже чотирнадцять років є громадянкою цієї держави. Там народилася донька – Софійка, моя онука. Едвард, зять, працює у сфері ІТ. США не так вже й далеко від нас, сів у літак, та й за 10 годин долетів…».
Доволі авторів писали тексти про творчість професійного живописця. Відзначали сильні сторони малярства пана Василя, а їх є немало… Окрім того, він – людина яка усеньке життя рухалася до Світла та Добра…
Дядько художника любив Світ. Був життєрадісною людиною, попри життєві труднощі. Василь багато чим завдячує йому. Невипадково такі правдиві слова поклав на папір цей поет, вони мають стосунок до усього роду Вовчків:
«Не зріс у нашій верховинській хаті
Ні злодій, ні ханжа, ні дармоїд,
Ти дужими людьми нас, рідна мати,
Пустила у широкий, вільний світ».
Художник розповідає (ч.2): «… Американці працьовиті, тому мають можливість реалізувати себе. Щоб чогось досягнути, треба багато працювати. У творчості з американських художників мені цікавий доробок Р. Кента, він відвідав Закарпаття, зустрічався з нашими живописцями.
Люблю гори, відчуваю їх, я з тих країв, в США теж є гори і Тихий океан. Гори й море – стихія притягальна, гори – висота, вода – глибина. Мій вуйко, який був моїм духовним батьком, писав: «Зич глибини у моря, а висоти у гір…».
Здобувши вищу освіту в Одесі, живописець опісля багаторічних пошуків у малярстві, радше кілька десятилітніх, втрапив до кола продовжувачів традицій Закарпатської Школи Малярства (ЗШМ). Напевно, художника можна зачислити до п’ятого покоління представників Школи (класифікація щодо поколінь умовна, можливе інше упорядкування). На картинах Василя Вовчка панує Світ Добра, Поетики, Романтизму, це територія де домінує щирість та високі чесноти, він відкритий для людей…
Мальовнича мова – це мова світла та тіней, перетину й дихання стихій. У нього цікаве просторове мислення. Ось до прикладу, придивімося до роботи «Осіння мить». Осінь, чудодійна пора, але ще не пізня… На мить замислишся, і, здається здалека лунає тиха народна пісня на одній з вулиць Нижнього Бистрого, чи іншого верховинського села…
За роки та роки, мені щастило споглядати багатенько картин митця, на осінню тематику в тім числі. ОСІНЬ – особлива чверть року. Як на мене, синонім людини зрілого віку, вже чимало в житті зроблено, є і радісні спомини, не без світлого смутку, звісно… Є й прагнення надолужити те, що свого часу не вдалося здійснити. Осінньому віку людини притаманне відчуття швидкоплинності Часу. Власне, життя – це короткі миттєвості, озирнувся, а вони вже промайнули….
В одному з інтерв’ю мистецтвознавцю Володимиру Мишаничу живописець казав і наступне: «В мене було багато вчителів на життєвому шляху. Кожен навчив мене чогось, кожному я вдячний. Першим моїм вчителем був, звичайно, Золтан Баконій. В Одесі – Олексій Лихоліт, Алла Ворохта, викладачі фахових дисциплін. Але найбільший вплив на мене мали художники нашого краю – Федір Манайло, Золтан Шолтес, Антон Кашшай з якими я часто виїжджав на пленери, мав нагоду бачити як вони працюють.
… Особливо теплі і дружні стосунки у мене склались з Ернестом Контратовичем, надзвичайно талановитим художником і чудовою людиною. Я вдячний долі, що звела нас. Він мав на мене великий вплив…».*
Значну частину свого буття Василь провів в Ужгороді. Найменший обласний центр України, але місто давнє з цікавою історією. Ужгороду більше ніж 1100 років. Одна з архітектурних перлин міста – Ужгородський замок, розташований на вулиці Капітульній, неподалік од центру міста. Перші згадки про фортифікаційну споруду відносяться до IХ століття. В наші дні – краєзнавчий музей.
«Старі мури», картина написана з натури, поруч із замком будівля юридичного факультету УжНУ та Закарпатський музей народної архітектури та побуту, музей просто неба.
Чи писав хтось із закарпатських живописців краєвиди США? Мені достеменно невідомо. Якщо й так, все одно, це нова, захоплива сторінка творчості художника. Звернімо увагу на окремі роботи з американської (США) серії. «Місто Сіетл», найбільше місто штату Вашингтон, тут засновано чимало компаній, зокрема, Miсrosoft, Amazon com. ; є великий порт, міжнародне летовище Сіетл – Такома. Серед мешканців Сіетла немало шанувальників кави.
«Світанок на Гаваях», розбурхане небо над Тихим океаном (!), різнобарвні хмари нависли над водою, хвилі накочуються на берег, на задньому плані – справа гори, зліва – хатинки оточені пальмовими деревами.
«Ріка Колумбія» – монументальна робота, чудово передає велич цієї повноводої артерії, довжина якої – 2000 км. Протікає на північному заході Північної Америки, перетинає штати Орегон і Вашингтон, канадську провінцію Британська Колумбія, на ній побудовано 14 гідроелектростанцій США та Канади.
Картина «Сині далі» схиляє до роздумів… Як виглядає людина, яка прагне завоювати Природу? Не розумно, щонайменше. З Природою треба жити у згоді, бути з нею одним цілим. Людина – частина Природи.
Ідеальний плавець стає частиною річки. Він хвиля. Хіба річка чи море може знищити хвилю??
Картини живописця прості. Простота… Мені пригадуються поетичні слова Бориса Чіпа: «До простоти ще треба дорости…». Простота божественна, так каже ДАО (Шлях). Людині бажано знайти свій шлях, жоден інший не підійде. Знайти свій шлях, жити своїм життям.
«… задача Майстра:
Вірно передати те, що почув,
побачив, відчув…
Творчість вже не творчість, якщо вона «розпланована» та виконана «за проектом».
Це вже Ремесло.
Творчість – це Передача Моменту Світу», – з книжки Сергія Гриневича «Майстер».
Андрій Будкевич (Буткевич),
історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ – 4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).
*Василь Вовчок: «У простому шукаю сутність буття…», інтерв’ю у художника взяв Володимир Мишанич, «Закарпаття онлайн», 27 травня 2013 року.
Головне зображення – картина Василя Вовчка “Старі мури”.
На фото – Василь Вовчок та його роботи:
- “Вечір”
- “Край села, осінь”
- “Осіння мить”
- “Квіти і ангели”
- “Місто Сіетл”
- “Світанок на Гаваях”
- “Ріка Колумбія”
- “Сині далі”
- “Полсбо”.
