А де ж вибори?
Країна кримінальних справ
Один класик якось написав: «Коли я бачу прокурора чи суддю, мені хочеться низько вклонитися їм і сказати: «Спасибі, що я ще не в тюрмі».
Точним мірилом нашого нинішнього суспільства є така, здавалося б, віддалена від буднів життя сфера, як кримінальна. Хтось вважає, що ось, мовляв, наше буденне життя, а десь на узбіччі — кримінальні справи, суди і тюремні грати. Між тим, це близько, це чуємо щодня. Наприклад, фразу «фігурант кримінальних справ».
Так от, фігурантів у нас тьма-тьмуща — і конкретно за порушеними проти них справами, і там, де вони фігурують у справах «за фактом злочину». З утворенням в останні кілька років нових грізних за назвами державних структур «боротьби з корупцією» це набуло вже характеру шоу. Спеціалізована антикорупційна прокуратура заводить кримінальну справу не на абикого, а на голову Національного антикорупційного бюро України. У свою чергу НАБУ заводить справу на керівника САП. Днями НАБУ викликало на допит Генерального прокурора, поки що в якості свідка. А Генпрокуратура полює на голову НАБУ. В цю гру включаються Національне агентство із запобігання корупції, СБУ, суди. На місцевому рівні правоохоронна система, суди теж аж кишать справами на «фігурантів».
Пошесть торкнулася і глав держави. Вже майже два десятиліття над нашим другим Президентом Леонідом Кучмою висить тінь звинувачення у причетності до вбивства Георгія Гонгадзе, що сам Кучма і його прихильники, звичайно, відкидають, запевняючи, що це все була спецоперація закордону. Дехто докопується і в нетрі першого президентства — Леоніда Кравчука, вишукуючи, кримінал у якихось його рішеннях.
Рекордом тут, звісно, є 4-й наш Президент Віктор Янукович, який уже не просто «фігурант», а офіційно, вироком суду, визнаний злочинцем і отримав тюремний термін за зраду держави. Виконати цей вирок з відомих причин, звісно, поки що неможливо.
Але й проти його попередника Віктора Ющенка порушено кримінальну справу: звинувачення — оборудки з прихватизацією знаменитого державного об`єкту Межигір`я, а заодно Нових Петрівців, ще у 2007 році. Генеральна прокуратура звинувачує екс-президента у розтраті державного майна на суму 540 мільйонів гривень! Кримінальна справа почата ще 25 грудня 2015 року. У підозрі про злочин, у травні відправленій Ющенку Генпрокуратурою, йдеться, що Ющенко, діючи за попередньою змовою з групою осіб, шляхом зловживання своїм службовим становищем заволодів державним майном – комплексом будівель та споруд урочища Межигір’я та будинком у селі Нові Петрівці, земельними ділянками, на яких він розташований. І все це загальною вартістю більш як на півмільярда. Справа — за ч.5 статті 191 Кримінального кодексу України. Ющенко, звичайно, все це заперечує. Але, оскільки стаття передбачає конфіскацію майна, то поки що Генпрокуратура зробила подання в суд щодо накладення ним арешту на майно Ющенка.
Нарешті, після програшу виборів дійшла черга і до рядового тепер громадянина Петра Олексійовича Порошенка. Кримінальні справи посипалися, як горох з мішка. І не лише з політичним підтекстом, від ворогів України, — наприклад, що Порошенко давав «не ті» накази по армії. Ці випади екс-президент сприймає навіть з гордістю.
Але є кілька інших кримінальних справ, де фігурує Порошенко: поки що не конкретно по ньому, а «за фактом злочину», але від цього не набагато легше. Ці справи перебувають на розслідуванні у Державному бюро розслідувань.
Найбільш неприємна для Порошенка справа, пов’язана з так званою схемою «Роттердам +», де йдеться про колосальні оборудки з постачанням Україні вугілля для теплових електростанцій, що збільшило тариф на електрику для мільйонів українців. Ще у березні 2017 року НАБУ почало розслідувати схему «Роттердам +», і агентство оцінило економічні втрати від схеми мінімум у 15 млрд грн.
До речі, щойно Президент Володимир Зеленський подав у парламент законопроект про скасування цієї грабіжницької схеми «Роттердам+», як вона була скасована на урядовому рівні.
Дотичними до цих є кримінальні справи щодо виведення грошей з енергокомпаній, де Порошенку теж доведеться доводити, що він тут ні при чому. Зацікавила правоохоронні органи й історія продажу Порошенком Сергію Тігіпку заводу «Кузня на Рибальському», тим більше, що це підприємство має право на експорт військової продукції.
Фігурантами кримінальних справ є такі донедавна вищі посадовці держави, як голова Конституційного суду України Шевчук, голова Національного банку України Гонтарєва (ця «в бігах» у Лондоні і поки що недосяжна бодай для допиту в Генпрокуратурі).
Днями НАБУ повідомило про підозру міністру енергетики та вугільної промисловості України Ігорю Насалику. Розслідування встановило, що у 2014 році підозрюваний отримав у позику 1,249 млн доларів США від фізичної особи. Проте в порушення закону «Про запобігання корупції» чиновник не відобразив це у своїй декларації державного посадовця. Кримінальна справа порушена за ст. 366-1 КК України. Вона передбачає покарання від штрафу до позбавленням волі на строк до двох років.
Втім, цілком можливо, що всі ці звинувачення, в тому числі нашим попереднім Президентам, не будуть підтверджені слідством і судом. І можливо, вони, ці звинувачення, дійсно виявляться несправедливими. Варто нагадати норму законів, Конституції, за якою жоден «фігурант кримінальних справ» не може бути названий злочинцем до звинувачувального вироку суду. І кількість таких виправдань у кримінальних справах у нас просто вражає. Але це теж говорить про стан законності і правопорядку, рівень судів і правоохоронної системи держави, де кримінальні справи «клепають» з такою легкістю, часто з політичною метою.
А поки що колишній голова Державно фіскальної служби, головний податківець країни Роман Насіров, звинувачений у завданні збитків державі більш як на 2 мільярди гривень (!), і який уже не просто «фігурант» слідства, а справа на розгляді в суді, недавно спокійно балотувався на Президента. Подібне і щодо депутата парламенту, Героя України Надії Савченко, яка знову іде в Раду, попри перебування на лаві підсудних за доволі дивовижним звинуваченням у підготовці величезних терористичних актів.
Глянемо тепер, що на нашому обласному рівні. Відкриваю районну газету одного з виборчих округів. Один кандидат у депутати парламенту закупив цілу сторінку, ще один майже стільки. В наступному номері газети — також. Безумовно, такі ж сторінки закуплені у всіх райгазетах округу. Хвалебні статті, які гарні ці кандидати і як дбатимуть про народ у Раді. Охоче повіримо. А поки що обидва ці місцеві посадовці не просто «фігуранти розслідувань», по них уже виніс вирок суд — тюремне ув’язнення за хабарі. Кандидати, звичайно, оскаржили вироки в судах, ці апеляційні розгляди можуть тягтися довго і нудно, фігуранти можуть за цей час стати і депутатами Ради, тоді їх взагалі не вчепиш. Але справи можуть розвалитися й за відсутністю складу злочину. Тим паче, чимало хто стверджує, що ці люди й не брали хабарів.
Он щойно виправданий апеляційним судом мер одного з наших райцентрів, котрий встиг уже отримати кілька років ув’язнення за хабар, не сидів, бо побув втікачем у Росії, а нині повернувся «на коні» за виправдувальним вироком суду. Значить, чоловік уже не хабарник. І не поспішаймо грішити на продажність судів. Цілком можливо, що сама справа була фальшивою.
Але чи продажність, чи фальшованість – усе це теж багато говорить про наше суспільство.
Мародерство на крові: «Свинарчукгейт» – розслідування застряло у нетрях правоохоронних органів
В розпал недавньої президентської виборчої кампанії вибухнув гучний корупційний скандал. Агенція журналістських розслідувань оприлюднила по телебаченню і в Інтернеті результати свого дворічного розслідування про корупцію в оборонній сфері — в структурах, що виробляють оборонну продукцію, ремонтують її, торгують нею. Скандал торкнувся близького оточення Президента Порошенка. Адже «кришував» оборудки заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони Турчинова — Олег Гладковський. Свого часу він мав прізвище Свинарчук, то ж скандал назвали «Свинарчукгейт», за аналогією з «Уотергейтом», що завершився імпічментом президенту США Ніксону. Гладковський не просто займав високу посаду, а був давнім бізнесовим партнером Порошенка.
Безпосередньо групу ділків очолював син Гладковського. Молодики взялися постачати оборонне обладнання для наших заводів, яке продавали туди за завищеними цінами, на чому добряче наживалися, обкрадаючи державу При «постачанні» не гребували навіть контрабандою з країни-агресора Росії.
Скандал вимагав негайного розслідування з боку правоохоронних органів. Але найдивовижніше, що це не було для них новим. Буквально другого дня після скандального оприлюднення Генпрокурор Луценко спокійно заявив, що вони ще з 2016 року розслідують оборудки в оборонці, в тому числі два останні роки — стосовно фірм і фактів, які фігурують у цьому журналістському розслідуванні. Резонним тоді стало запитання: скільки ж іще це б розслідували, якби на цей скандал?
Скільки ще — стало зрозуміло нині, через кілька місяців. Схоже, довго і довго, якщо так триватиме далі. Після перипетій президентських виборів і нової колотнечі на парламентських, увагу громадян знову було привернуто до «Свинарчукгейту». Конкретно через таку новину. Олег Гладковський, після звільнення тоді ж посади в РНБО, спокійно повернувся в бізнес, де і був до походу у владу. Він відновився у якості власника автомобільної корпорації «Богдан», яку свого часу йому передав Порошенко. Отже, замість лави підсудних і тюремних грат — в український бізнес.
А все тому, що кримінальні справи по цих оборудках глухо застряли в нетрях наших численних правоохоронних і антикорупційних органів, старих і нових: ГПУ, САП, НАБУ, НАЗК і так далі. Там коїться підозріла тяганина з розслідуваннями, відомства кивають одне на одного.
Зекономимо газетну площу: детально про цю тяганину можете прочитати на сайті «Страна. ua» (за 6 липня), в публікації Валерія Губіна «Гладковский возвращается. Почему не продвигается расследование «Свинарчук-гейта» при президенте Зеленском». В українському варіанті переказ публікації дано на сайті mind за 8 липня.
Читати все це просто сумно. Єдине — варто сказати про заголовки подібних публікацій, у яких фігурують слова «при президенті Зеленському». Все це схоже на те, що «при Зеленському» в нашій і ще деяких областях цього літа були бездощів`я і небувала спека, а інші заливало дощами. Тому істини ради, треба нагадати, що такими корумпованими наші правоохоронні органи, в тому числі «антикорупційні», стали не сьогодні. Вони дісталися такими новій президентській команді від попередньої влади. Не кажучи вже, що в нашій парламентсько-президентській державі глава її не має великого впливу на ці органи, які більше підпорядковані парламенту. Не кажучи вже, що на сьогодні цей парламент, за суттю, антипрезидентський.
А де ж вибори?
І правда, де у цій статті те, що винесене навіть у її заголовок? А ніде. Ні в статті, ні наяву. Я вже писав у попередніх номерах, що все це — фарс, який чомусь сприймається серйозно. Фарс і за списками партій, і по мажоритарних округах. «Вибори» за партійними списками — віддзеркалення нашого партійного цирку з його більш як 350-ма партіями, партійками по обслуговуванню олігархів. Плюс проституція «рейтингів», «Вибори» по округах — це розгул демагогії, обману, пустопорожніх обіцянок і каламуть бруду.
А все від того, що у нас ніяк не сформується нормальне громадянське суспільство. А це — нормальні партії, а не цирк. Це нормальні громадські організації, які поки що нічим не кращі партійок, ці ГО, утримувані навіть не так на гранти, як тими ж політиканами, олігархами. Хоч на вигляд вони доволі галасливі, особливо деякі, з їхніми «громадськими активістами». Серед них, звичайно, є гідні люди, патріоти, але не вони визначають обличчя цих організацій, а ті, які вже, схоже, обрали собі таку професію «активістів». Проводячи галасливі акції і обслуговуючи тих, хто найме.
Що робити? Не дивитися телевізор? Не ходити на «акції» і так звані «мітинги»? Не звертати уваги на білборди? Так воно саме нас обступає. Творити справжнє громадянське суспільство? Та за кілька тижнів виборіад його не створиш. Але — творити таки ж треба. Творімо. Тоді і будуть справжні вибори.
Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо»
Чернігів
