Президентські перегони хоча й не увійшли ще в офіційну стадію, резонно викликають очікування якогось ворушіння кандидатів. Тим часом нічого не відбувається. Принаймні на поверхні.
Залишається лише гадати, в якій якості Святослав Вакарчук розмістив на «Українській правді» текст, що має ознаки як політичного маніфесту, так і вірша в прозі. Це він уже як кандидат чи просто так, із претензією на володаря дум і душ? Нагодою визначитися з позицією на концерті в НСК «Олімпійський» 24 серпня співак знехтував.
Єдиною втіхою в таких обставинах залишаються дані чергового соцопитування, хоча й у них якихось одкровень поки не спостерігається. І все-таки спробуємо знайти цікаве й, можливо, неочевидне. Свіжі, за серпень, дані підкинув Фонд «Демініціативи», який працював із соціологічною службою Центру Разумкова на американські та голландські кошти.
За важливістю знайденої соціологами інформації я б у першу чергу зазначив, що майбутні президентські вибори заздалегідь вважають абсолютно чесними лише 1,9% опитаних, ще 15,1% сподіваються, що вони будуть «переважно чесними». Це означає, що будь-який результат абсолютна більшість поставить під сумнів. Перемога чинного президента, якщо вона відбудеться, буде зустрінута з багаторазовим сумнівом, оскільки адміністративні важелі в нього. Ну, й так, відсутність віри в те, що демократична процедура не буде спотворена, це також оцінка діяльності влади за чималий термін із 2014 року.
Великих сподівань від виборів немає практично ні в кого: істотного поліпшення або погіршення ситуації в країні за їх підсумками очікують приблизно по п’ять відсотків. Домінує настрій, що все, плюс-мінус, залишиться, як є. Але те, як є, влаштовує лише 11% громадян.
І все одно з наближенням дати голосування готовність народу брати в них участь зростає: таких у серпні виявилося на 6% більше, ніж у травні. Зросло й число тих, хто визначився зі своїм кандидатом, від чого помітно виграла Юлія Тимошенко, її відрив від найближчих конкурентів зріс. Серед усіх опитаних за неї проголосували б 13,9%, в той час як у Анатолія Гриценка та Петра Порошенка показники 6% і 5,8% відповідно. Серед тих, хто визначився, також дворазова перевага: 17,8% у Тимошенко проти 8,4% в Гриценка та 7,9% у Порошенка.
Вражають тут, звичайно ж, не успіхи Юлії Володимирівни, яка, насправді, ніяк не вирветься за межі проклятих плюс-мінус 13%, вище яких її підтримка не піднімалася з 2011 року, а відсутність якогось прогресу в інших кандидатів. Що цікаво, половина тих, хто зараз підтримав би Порошенка, не виключають, що ще передумають на користь когось іншого, серед «юліних» таких помітно менше – 42%. Основний внесок на підтримку Тимошенко роблять люди немолоді: у віковій групі від 50 до 59 років їй симпатизують 16,5%, а старші за 60 років – 20,2%.
Зовсім не новина, що українські політики не користуються довірою. У всіх, включаючи Вакарчука, ще не політика, негативний баланс між довірою й недовірою. Але ось що цікаво, то це відносне зростання довіри, за всієї недовіри, до Тимошенко. Ще не так давно вона з Арсенієм Яценюком ділила останні рядки в цьому списку, а нині, знову-таки, на тлі інших, виглядає ще й не так погано. Їй категорично не довіряють 42%, ще 28% – радше не довіряють. У Порошенка ці показники 54% і 27%. Гриценко не довіряють «лише» 55% (26% + 29%). Актуальних носіїв влади не люблять більш пристрасно, це не біном Ньютона, а ось те, що частково вдається відіграти колишні втрати, заслуговує на увагу. Без особливих, втім, ілюзій: сумарно негативне ставлення до лідера перегонів – 70%.
Уя кампанія попереду, ще нічого не вирішено. Крім одного: головним питанням дедалі відчутніше стає не те, кого країна обере, а що вона з цим вибором робитиме. Тому що нічого не робити буде просто небезпечно.
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Вибори-2019: чому українцям не потрібно чекати героя
Віктор Ющенко, Віталій Кличко, Надія Савченко, Олександр Усик. Україна постійно шукає для себе нового героя або вождя.
Таку думку на своїй сторінці в Facebook висловив політолог Віктор Небоженко, передає «Слово і Діло».
За його словами, Україна постійно шукає того, ким можна було б пишатися й хто повів би суспільство в світле майбутнє.
«Україна весь час шукає Героя, який взяв би на себе всі труднощі й ризики руху вперед. Українці не розуміють, що перш за все потрыбно навчитися цінувати й поважати самих себе та один одного. І довіряти самим собі більше, ніж словам чергового скоростиглого політичного лідера або одноразового Героя», – зазначив Небоженко.
Ось на цій наївній вірі в диво та всесилля Вождя, Лідера або Героя й ловлять українців вже 20 років всі політики-демагоги, додав він.
Політолог підкреслив, що Майдан 2014 року мав зруйнувати такі ілюзії.
«Цю роботу щодо «зняття чар із українського світу», відмови від ілюзій і порожніх очікувань мав виконати Майдан-2014 як Революція самоповаги, справедливості й гідності. Але сенс Майдану і пам’ять про нього швидко знищили й зіпсували спритні «політичні споживачі», які швидко конвертували «Підйом українського народу» 2014 року під владу, гроші та популізм», – пояснив він.
Тепер усе потрібно починати спочатку, уточнив експерт.
«А в умовах завзятого очікування українського суспільства на чергового Героя або Вождя новий президент може виявитися лише черговим масовим розчаруванням українців, які не розуміють, що їхня доля має бути не в руках нового політичного авантюриста або «чарівника слова», а у власних руках», – резюмував Віктор Небоженко.
«Слово і Діло» пропонує дізнатися, чи знаєте ви обіцянки тих, хто збирається йти в президенти.
Топ-20 політиків, яких українці обрали б президентом протягом останніх двох років, – за посиланням.
Скільки обіцянок президента залишаються невиконаними – на інфографіці.
Також пропонуємо почитати, в чому повторилася Тимошенко під час презентації «Нового курсу України» й хто з політиків уже давав схожі обіцянки.
Хочете обговорити матеріал? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA.
Слово і Діло
