Чи переміг Майдан в сенсі перемоги його ідей, ідеалів, гасел?
Так, звичайно. другий Майдан, тобто Революція гідності, переміг, оскільки змістив антинародний режим реґіоналів, проти якого постав. Але чи перемогли ідеї, ідеали, гасла Майдану? Про це варто подумати сьогодні, в сумну 7-му річницю кривавого фіналу революції.
Згадаймо: саме цього дня, 18 лютого 2014 року, почалося, а потім продовжилося 20 лютого масове вбивство людей – учасників протестів, повстанців, майданівців. За ці два криваві дні в центрі європейської столиці, вперше в нашій новітній історії, було вбито понад 100 людей, як їх потім назвали – Небесну сотню. Загинуло також немало силовиків, які захищали ту владу. Скільки точно загалом – достеменно не відомо досі, і ось вже один підсумок семирічної епопеї так званого «розслідування» злочинів на Майдані, проти Майдану. Яке, за великим рахунком, не завершилося, як належить.
Після Майдану, а дехто вживає і терміни «через Майдан», «внаслідок Майдану», в нашій історії незалежності ВПЕРШЕ стався ряд трагічних подій. Уперше – війна в країні, вперше – втрачено території, Крим, частину Донбасу, вперше – зміна влади відбулася насильницьким шляхом. Щодо останнього, то можна довго говорити про «право народу на повстання проти антинародної влади», а поки що констатуймо – чомусь не вдавалося, не вдалося змінити таку владу без кровопролиття. Чому – ще одне запитання, поставлене нам Майданом.
Наївно переноситися в минуле і запитувати самого себе: якби знав про ці майбутні трагедії, чи вийшов би на Майдан? «Якби» – одне з найгірших слів у словнику, суспільному, особливо політичному лексиконі. Знов таки, ліпше подумати, як дійшло до такого?
Загальна відповідь начебто ж є: це наслідок нерозвиненості нашого громадянського суспільства, з його карикатурним політикумом – з понад 350-ма так званими «політичними партіями», таким же немічним громадським сектором. Чи змінилось щось тут за ці 7 років? Чи перемогли тут ідеї Майдану щодо нормального громадянського суспільства?
Подібне і щодо ідей міцної державності, ідей соціальної справедливості. Адже це чи не головне, що вивело людей на революцію, – утвердження саме такого суспільства. Однак, важко говорити про якусь справедливість, гідність, після Революції гідності, при такій корупції. До цього примикає й те ж нерозслідування злочинів проти Майдану.
Цікаве явище, після того, як позаторішні вибори вкотре розділили наше суспільство. Є ті, що програли, опинилися в значній меншості, тобто прихильники попередньої влади, яка прийшла з Майдану, на його гаслах, яка керувала понад 5 років. Є ті, що начебто виграли, голосуючи за нову владу, якій уже понад півтора року. Але ОБИДВІ сторони зараз скажуть, що ідеї, ідеали, гасла Майдану на сьогодні не перемогли. Перші скажуть, що вони «було, перемогли» в ті 5 з лишком попередніх років, але зараз відбувається реванш, відхід від Майдану. Другі, прихильники нинішньої влади, натомість скажуть, що саме попередня, пост майданна влада не просто відійшла від цих ідей, а скомпрометувала їх, чим і спричинила прихід нової влади.
…Все це – не просто якісь теоретизування, це наше болюче сьогодення. Як бути далі? Що робити, аби ідеї Майдану нарешті стали реаліями? Про це варто думати постійно, особливо подумати саме в ці дні, річницю пам`яті людей, що загинули на Майдані.
Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо»
Чернігів
18 лютого 2014 року. Як потім виявилося, трагічний, кривавий фініш Майдану: перші вбивства десятків повстанців – Небесної сотні. Криваве продовження і фінал були 20 лютого. Тут мої фото 18 лютого, перших того дня боїв майданівців із силовиками, поруч із парламентом, на паралельній вулиці Інститутській. А неподалік, за кілька кварталів, уже були перші вбиті того дня повстанці.
