Вірус моралі й розуму
На планеті – епідемія, навіть пандемія коронавірусу. Нової загадкової хвороби, викликаної загадковим вірусом.
Цифри статистики змінюються щодня й кілька разів на день: інфікованих, хворих, померлих, вилікуваних. Як і людей на карантині. Ще днями називали півтора мільярди таких землян. Але одна лише Індія, друга після Китаю за населенням країна планети, налічує 1 мільярд 300 мільйонів мешканців, і вся країна практично на карантині.
Не буде перебільшенням сказати, що в тій чи іншій мірі на карантині всі 7 з лишком мільярдів землян.
«Перервався плин часів», як сказано у Шекспіра в «Гамлеті». Падає віра у могутність науки, відтак і людства загалом. Падає віра у потужність Заходу, якщо якраз найбільші його країни, звісно, після Китаю, – нині у центрі епідемії: Італія, Іспанія, США.
Люди налякані лавиною інформації й дезінформації, і перше вже важко відрізнити від другого. Люди ще чіпляються за залишки довірусного, докарантинного життя – можна виходити на вулицю і на природу, ще працюють такі-то магазини, ще є сполучення між містами і областями, нехай не громадським транспортом (залізниця, автобуси, авіація), то хоч приватним. Але ніхто не може певно сказати, чи завтра буде послаблення, чи навпаки – посилення карантину.
Від світової картини перейдімо до України. Хоч якраз зараз ми зрозуміли, наскільки це пов’язане. Хвороба прийшла в ту ж Європу, США, як вважається, з Азії, точніше, з Китаю. У Східну Європу, на наші терени, – із Західної Європи. І отут ми побачили, що таке – кілька мільйонів українців на заробітках у Європі, заробітчан, як їх дехто напівзневажливо називає. Так, вони приносять країні, тобто своїм родинам, по 10 і більше мільярдів у доларах щороку. Але ще краще, якби цього явища не було. А не було б його при нормальному, нарешті, життєвому рівні українців. От тільки «якби» – одне з найгірших слів у суспільстві.
І ось одні наші співгромадяни обурюються, чому ці заробітчани взагалі тиняються по світах, чому так не дружно тікали звідти від епідемії додому. Інші навпаки – обурюються, що саме ці міґранти несуть нам хворобу. Наївною є вимога влади, щоб прибулі були перші два тижні на добровільній ізоляції, бодай удома, ще краще – в лікарнях, поки їх перевірять на ці віруси. Це нереально. Навіть за плутаними даними державних служб, з початку карантину у нас додому повернулися, в тому числі евакуйовані державою, десь 500 тисяч наших громадян. Про яку їх ізоляцію можна говорити? А з іншого боку – це небагато від тих кількох мільйонів заробітчан, точну кількість яких, до речі, у нас все не порахують. Як там їм, нашим українцям, у чужих краях саме зараз?
Наскільки біда згуртувала людей, зробила їх кращими чи навпаки? В очі лізе насамперед, те, що «навпаки».
Політичне мародерство. Гласом волаючого в пустелі залишився заклик президента не займатися на біді політичним піаром. Це політичне мародерство ми бачимо щодня, на телеекранах, у парламенті, в Інтернеті.
Економічне мародерство. Найближчий людям приклад: різко подорожчали чимало продуктів харчування. Власники магазинів кивають на ріст цін на продовольчих базах, там кивають на виробників. Усі оббирають усіх. Щось пробує робити Антимонопольний комітет України. Адже при всій ринковій економіці, регулюванні цін самим ринком, дещо варто регулювати й державі. Але ось результативність цього комітету, точніше – тут треба говорити про реакцію судів, правоохоронців на матеріали комітету. За 2019 рік Антимонопольний комітет наклав штрафів на недобросовісних виробників, реалізаторів на 8,7 мільярда гривень, а сплачено штрафів – лише 150 мільйонів, менш ніж 2 відсотки!
Такі побори можна пояснити, але не виправдати, падінням доходів підприємств – промислових і торгових. Ось і ажіотаж населення, яке скуповує все підряд, про запас, не знаючи, які ціни будуть завтра. Притому, мільйони громадян нині без роботи, багато хто відтак і без заробітку. І не зовсім зрозуміло, що і як тут компенсуватиме держава.
Це у США держава виділила лише прямої допомоги населенню 2 трильйони доларів. Трильйон – це тисяча мільярдів! Це по кілька тисяч доларів прямої і опосередкованої допомоги на кожного жителя країни. Велику підтримку громадянам надає держава у Канаді, Німеччині.
Кілька слів про наш карантин. Чомусь у ряді міст і областей місцева влада вийшла за рамки норм загальнонаціонального карантину. Уряд увів режим надзвичайної ситуації, що стосується насамперед роботи державних структур. Але дехто плутає це з надзвичайним станом, який уводиться парламентом, за поданням президента.
Ще одне явище, притаманне для важких часів: поява численних оракулів, месій, гуру. Ці торочать таємничі версії епідемії, дають психологічні, а часто й чисто медичні поради. Чи то самі вірять у це, чи свідомо дурять переляканих і довірливих людей?
…В Інтернеті зараз ходить цікавий текст – «Звернення Коронавірусу до людей» (додається). Він складений в одній з європейських країн, особливо вражених епідемією, його вже прочитали десятки чи й сотні тисяч людей. Звісно, це тест на перевірку стану моралі й розуму землян, ефектний пропагандистський прийом. А чи ефективний? Чи прислухаються до цього люди?
Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо»
Чернігів
Звернення Коронавірусу до людей
Привіт. Мене звати КОВІД-19. Більшість із вас називають мене коронавірус. Вибачте мені, але я не міг знати, коли я прийду? В якій формі й наскільки сильним я буду?
Чому я тут? Хмм… Скажімо так. Я втомився дивитися, як ви деґрадуєте, замість того, щоб еволюціонувати. Я втомився дивитися, як ви вбиваєте себе своїми ж руками. Я втомився дивитися, як ви ставитеся до своєї Землі. Я втомився дивитися, як ви ставитеся одне до одного. Мені набридли ваші жорстокі війни, ваші міжособистісні конфлікти, ваші упередження. Я втомився від вашої соціальної заздрості, від вашого життя, від лицемірства. Від вашого егоїзму, як мало часу ви витрачаєте на себе, на вашу родину. Я втомився дивитися, як мало уваги ви приділяєте вашим дітям. А взамін віддаєте її зовсім непотрібним речам, і все за рахунок найважливіших. Я втомився від вашого нав’язливого, безперервного пошуку найкрасивішої сукні, останньої моделі смартфону, найгарнішої машини. Тільки для того, щоб здаватися самореалізованим. Я втомився від ваших зрад. Я втомився від вашої дезінформації. Я втомився дивитися, як мало часу ви витрачаєте на спілкування. Я дуже втомився від ваших постійних скарг, коли ви нічого не робите, щоб покращити своє життя.
Я буду жорстоким з вами, навіть дуже. Я не дивлюсь нікому в обличчя. Я ж вірус. Мораль у тому, що я хочу виокремити всі ліміти суспільства, в якому ви живете, тому що тільки ви можете їх ліквідувати. Я зупинив усе спеціально для вас, щоб ви зрозуміли, що найголовніше, на що ви маєте витрачати всю вашу енергію відтепер, – це просто в життя. Ваше життя і життя ваших дітей. Щоб ви завжди захищали енергію, плекали її і ділилися нею.
Я захотів, щоб ви були максимально закриті, ізольовані в будинках, подалі від батьків бабусь і дідусів, від ваших дітей та внуків. Щоб ви зрозуміли, наскільки важливі обійми, людський контакт, діалог, рукостискання, вечір з друзями, прогулянка по центру чи вечеря в ресторані, чи пробіжка по парку, під відкритим небом. З цих жестів має починатися все. Тому, що ми всі – одне. Не порівнюйте нікого.
Я з вами недовго, але почуття близькості й співпраці, яке я створив між вами за дуже короткий час, має тривати вічно. Проживайте ваше життя як можна простіше. Ходіть повільно. Дихайте глибоко. Робіть добро. Насолоджуйтеся природою. Робіть те, що вам до вподоби, те, що вас задовольняє. Створюйте такі умови, щоб не залежати ні від кого. Коли ви будете радіти, мене вже не буде. Але пам’ятайте: не намагайтеся бути кращими людьми тільки в моїй присутності.
Прощавайте.
